Ексклюзивы
пятница, 12 июля 2013 16:00

День антифашиста

 

Молодші – ні, а такі, як я, пам'ятають: 8 лютого радянські школярі мусили святкувати день юного героя-антифашиста. І так склалося, що відтоді, десь від класу шостого, я це слово – ­"антифашист" – без сміху чути не можу. А все через учителя, вічна йому пам'ять, географії.

Що характерно: предмет учитель знав досконало, розповідав цікаво і нас, учнів, у принципі, любив. Але ще більше небіжчик любив випити. Переважно після роботи. Хоч і не завжди. Бо якось 8 лютого він прийшов на урок добряче причмелений. Не знаю, що його з самого ранку так розтривожило. Може, якраз безсмертний подвиг фадєєвських "молодогвардійців" або, припустімо, доля Валі Котика й Марата Казея.

Так чи сяк, а географ увійшов до класу, зняв обваляне в снігу пальто, почухав підборіддя, окинув нас каламутним поглядом і сказав: "Малята, а давайте всі встанемо і пом'янемо юних героїв-антифашистів хвилиною мовчання". Малята попадали горілиць на підлогу і зайшлися безжальним дитячим реготом.

Різниця між СРСР і нинішньою Україною полягає, зокрема, в тому, що аж такі безпросвітні кретини, як у нас тепер, на вершини радянської влади зазвичай не вибивалися. Принаймні на вершини ідеологічно-пропагандистські. Будучи тоталітарною близнючкою фашизму, радянська влада водночас намагалася послідовно вибудовувати собі антифашистський імідж. Відтак ретельно відбирала кандидатів у герої-антифашисти, ­після чого викидала з їхніх життєписів усе ­зайве і додавала все необхідне. У підсумку поставали образи, в яких рідні батьки не впізнали би своїх дітей, зате в народній уяві вони – ці образи – мали нерозривно пов'язуватися із самою владою. У такий спосіб влада натякала народові: ось які бездоганні люди стоять на моєму боці. І я їх за це вшановую як героїв. А значить, я теж така – героїчна і бездоганна.

Людей, які пройшли гітлерівські чи сталінські концтабори і потім залишили про них чесні спогади, найбільше вражали у задротованому світі не знущання, не вбивча праця і не газові камери. Найбільше  їх  вражало  те, як  порівняно  невелика  група безпосередніх  представників режиму  поступово  доводила мільйони  в'язнів  до  стану покірних  тварин

Звичайно, слова радянської влади з реальністю збігалися мало. І, звичайно, їй служили тисячі таких головорізів і садистів, на тлі яких донецькі чи там білоцерківські гопники справді виглядають спортсменами-любителями. Але ще раз: дбаючи про свій антифашистський імідж, радянська влада все-таки не допускала, щоб у суспільній свідомості слово "антифашист" асоціювалося з безмозким неандертальцем у спортивних штанах, який б'є журналістку і громить будинок учительки. І власне за це "нашій" нинішній владі можна подякувати: її зусиллями антифашизм перетворився в Україні на посміховисько, говорити серйозно про яке може хіба що геть уже якийсь Колесніченко.

Точніше, не зовсім так. Насправді антифашистський рух нам потрібен. Тільки назвати його доведеться якось інакше. Бо й фашизм може називатися по-різному: від гітлерівського націонал-соціалізму до сталінського комунізму. А ще – в наші часи – він може взагалі не мати жодної ідеології. Значно важливішою його ознакою є застосування певних прийомів керування масами. Людей, які пройшли гітлерівські чи сталінські концтабори і потім залишили про них чесні спогади, найбільше вражали у задротованому світі не знущання, не вбивча праця і не газові камери. Найбільше їх вражало те, як порівняно невелика група безпосередніх представників режиму поступово доводила мільйони в'язнів до стану покірних тварин, які самі себе пильнують, самі з себе знущаються, самі в себе крадуть і самі себе заганяють до газових камер та рудників, змагаючись за мінімальні привілеї, за можливість з'їсти зайву порцію і протягнути ще один день.

Звісно, в сьогоднішній Україні все ще не аж так страшно. А однак тенденція є. Тенденція до створення держави, в якій усі ­виявляються тією чи іншою мірою забруднені колаборацією з режимом, а отже, співучасниками злочинів. Не тому, що кожен ­поодинці хоче, а тому, що всі колективно терплять. Якщо цю тенденцію не зламати, хтозна, чи за десяток-другий років наші діти й онуки не святкуватимуть новий день антифашиста. Наприклад, 18 травня. Під погруддям якогось Вадіка-Румуна.

Сейчас вы читаете новость «День антифашиста». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

36

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода