Ексклюзивы
пятница, 20 декабря 2013 13:00
Антон Санченко
Антон Санченко
Антон Санченко

Знов за рибу гроші

Рибалок чомусь вважають простаками. Цьому сприяють їхні мужні неголені мармизи й приказка: все проп'ємо, та флот не зганьбимо. Ну так, промисел під островом Зміїний – для роботи, стоянка в порту – для відпочинку. А самогону в Іллічівському порту ще ніхто не скасовував. А потім усі звалюють по домівках, а вахтовий читає книжки до понеділка. Ось тут і розрив шаблону. Я відтоді приглядаюся до електромеханіків, бо один із них штудіював Кастанеду, а другий – Ніцше. Хто приніс на наш сейнер "Опале листя" Василя Розанова, так жоден тралмайстер і не признався. Але серед розсипів афоризмів та парадоксів пана Розанова трапився мені один, який пам'ятаю досі: "Книжка повинна коштувати дорого, щоб вона не потрапляла до випадкових рук".

Через 17 років безкоштовного читання випадкових книжок в інтернетах я все частіше з Розановим погоджуюся. Можна цей афоризм скоротити до "Книжка повинна коштувати". І крапка.

Не дешевше, ніж 3 кіло тюльки на одеському Привозі. Навіть не шедевр і не бестселер. І не тому, що інакше не стане – у що ту тюльку загортати. Просто гроші виконують ще роль літературного критика. Невдалу, нікому не потрібну книжку зазвичай видають лише раз, бо видавці жадібні. Де зараз усі ті тисяча томів партійних книжок? Тюльку в них загортають? А Нестайка перевидають досі.

Саме гарні книжки – варті того, щоб власноруч сканувати їх – першими потрапили в мережу на сайти електронних бібліотек, як це тоді називалось. Просто свято, що завжди з тобою, бенкет духу і нічний жах бібліотекаря. Коли сканери стали автоматичні, а бібліотекарі – піратами, цей відбір перестав працювати. Ось і доступний тобі начебто мільйон книжок, а почитати нічого. Якісь вони вже занадто випадкові. Єдиний орієнтир – знайомі ще зі шкільної програми імена. Класика. Канон. Встигли вийти на папері, витримали безліч перевидань, тож гарантують, що за витраченим на читання часом не шкодуватимеш.

Тільки ось навколишній світ змінюється так швидко, що про деякі речі в житті сучасного іспанця не здогадувався навіть Сервантес. Тобто самої класики все ж не досить, щоб це життя зрозуміти. А із сучлітом – проблеми.

Книжка повинна коштувати дорого, щоб не потрапляла до випадкових рук

Пригадую, як раділи ми наприкінці 1990-х, що нарешті з'явилася можливість публікацій одразу в мережі, повз усі видавництва: вранці в куплеті, ввечері – в інтернеті. І які ж цікаві тексти й проекти вигулькували чи не щодня. Просто свято, яке завжди з тобою, бенкет духу і нічний жах коректора. Знаю людей, які роздруковували обговорення тодішніх романів на принтері, щоб почитати дорогою додому в трамваї і не відставати від дискусії. Мобільним інтернетом ще й не пахло.

Але що спрощувався доступ до мережі, то чомусь гіршими ставали романи. Вже й не романи, а такі собі повісті чи оповідання, які потім скоротилися до анекдоту. І нових сайтів поменшало: навіщо городити сайт, якщо можна зареєструватися у Facebook, писати ахінею й збирати на неї "лайки" одразу там?

Наприкінці 1990-х ми якось не врахували: уже те, що людина придбала комп'ютер за ціною фольксваґена-потопельника з Голландії, свідчить про її оригінальність, успішність (є гроші на скажено дорогий діал-ап) чи хоча б приналежність до університетських кіл. То й тексти вони писали не найгірші, й відчубучували щось геть не нудне. Але варто було у мережу хлинути доробку пересічних графоманів, як без паперу знову стало ніяк. Багато хто з тодішніх інтернетних авторів швиденько став паперовим письменником, і за них знову стало треба платити гроші. Бо вони – найкращий літературний критик. А папір – найкращий фільтр. Як ви думаєте, чому пірати крадуть тільки вже надруковані книжки, а не беруть на абордаж сервер Проза.ру?

Схвальні відгуки, навіть захват, не кажучи вже про "лайки" у соцмережах, легко симулювати. Я, бувало, нахвалював торговку Аню на Привозі, а тюльку йшов купувати до її колеги Жанни. Голосував купоном за правильний посол. Тому більше зважаю на дані книжкових продажів. І як із цим бути, коли книжки остаточно відійдуть в електронну хмару, я поки що не уявляю.

А Василь Розанов писав ще й таке: "Газети колись закінчаться, як закінчилися хрестові походи"

Сейчас вы читаете новость «Знов за рибу гроші». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода