пятница, 29 июля 2016 13:30
Антон Санченко
Антон Санченко
Антон Санченко

Поїхало в турне

Книгарні. Цією країною краще мандрувати строго від книгарні "Є" до книгарні "Є". Там не виривають із рук книжок, дають підчитати потрібну цитату, не кричать: "Ахрана, атмєна!", для кожного мандрованого дяка знайдеться стілець, столик, Wi-Fi і розетка для підзарядки ноута. А чого ще людині вчоній треба для щастя? Ну хіба що кави. Втім, і з кавою все не безнадійно, просто треба дружити з арт-директором книгарні й мандрувати від книгарні до книгарні не хаотично, а за графіком у рамках всеукраїнського туру презентацій якоїсь книжки. Тоді буде й кава, й модераторка-провожаторка в кожному місті. Переважно – випускниця місцевого філфаку. А філфак – то така внутрішньовидова конкуренція вроди й мистецтва макіяжу, що автор прощається після презентації з красунею-білявкою в одному місті лише щоб зустрітися з красунею-брюнеткою в іншому. І вже після третього міста – з шатенкою – починає почуватися Бені Хіллом у шоу Бені Хілла.

Вагони. Якщо ж графік складено так, щоб кожного дня було наступне місто, і всі залізничні квитки вже куплено, а готелі заброньовано наперед, йдеться вже швидше про Паспарту, який намагається обітнути світ за 80 днів. Щоб ви були здорові, розбиті й нашвидкуруч стягнені шурупами з лівою різьбою й дротиками з ізолентою додаткові літні потяги із забитими вікнами, без кондиціонерів. Кажуть, польський жолдак почав не з ремонту, а з відміни підстаканників. Святого не чіпай! З чого ми чаюватимемо по-залізничному? Дай мнє напіться жєлєзнодорожной води, як співав забутий гуру. Це ще добре, що незабутній поїзд Євпаторія – Херсон зелені чоловічки в нас захопили. Порівняно з тим поїздом – усі нинішні підлатані вагони просто цісарські, дався вам той кондиціонер. Країна невеличка, їхати недовго. Не більше 32 годин з кінця в кінець. Потерпите. Не дворяни. І якось так виходить, що в наступне місто поїзд завжди приїздить опівночі.

Таксисти. Нічні таксисти під вокзалами не бояться приходу в Україні сервісу онлайн-замовлень машин Uber. Вони про нього просто не чули. Як і про навігатор. Це ваші київські штучки. Своє місто я і так, як п'ять пальців, знаю. Як ти кажеш, адреса? А де це? Це, мабуть, переіменована? Факін В'ятрович. Зачекай, у хлопців спитаю. Тариф – сотня. Що значить за сотню горобця в полі заганяю? Ніч, горобці сплять. Мабуть отам треба було праворуч звернути. Зачекай, хлопців спитаю. Який-який готель? Понапридумують же. Перший раз чую. А, ліворуч було треба. І здати назад півкварталу. А ти боявся. Бери візитку. Наступного разу до нас приїдеш, нікого не шукай, одразу дзвони Рафіку. Це я Рафік. Ім'я таке, да. Українське, да.

Готелі. Усі пристойні готелі подібні один до одного. В них позіхають на фронтдеску розбуджені серед ночі адміністраторки, ключі мають величезний брелок, щоб не губилися в кишені, а в номері нема клопів. У непристойних отелях все те ж саме, навіть рушники для душу з вензелями, тільки клопи – є. Кусючі. Все одно найважливіша в готелі – табличка "Не турбувати".

100-метрівки. Але головне, що ще встигаєш зрозуміти за такого "галопом по Європі", тобто по Україні – в усіх наших містах, принаймні тих, де є книгарні "Є", неповторно цікаві центральні вулиці, незалежно захід то чи схід. Хіба що на сході трохи роздовбаніші, а на заході трохи більше негрів. Тобто, пардон, афроукраїнців? А якщо вони тільки студенти, тоді як? Сидять в усіх кафешках у центрі файного міста, студіюють щось під пам'ятником Соломії Крушельницькій, яка порятувала була колись композитора Джакомо Пуччіні від самогубства після провальної прем'єри "Мадам Баттерфляй", заспівавши партію Чіо-Чіо-Сан як треба.

Оце б узявся хтось відтворити ці залюднені суєтливі центральні вулички українських міст десь у парку розваг та атракціонів – по 100 метрів кожної. Бо в усіх містах найцентровіший центр кличуть "стометрівкою". Щоб франківська стометрівка переходила у харківську вулицю Сумську, а львівський проспект Свободи – у київські "Золоті ворота". Гарний був би атракціон. А поки що доводиться просто чекінитися в отих книгарнях "Є", які саме на тих стометрівках здебільшого і окопалися. Так і треба, бо ж осередки культури.

Книголюби. А люди на "поговорити про книжки" в усіх містах збираються геть однакові – з розумними очима за скельцями окулярів. Схід чи захід байдуже – україномовні, бо книгарня, а не книжная лавка. І розумієш, що все це – твоя країна і твоя публіка, і якби таких книгарень по цій країні набудували ще в 1990-ті на долю малую від дерибану великого, зараз би не було ні окупації Криму, ні війни на Донбасі. Але вони і зараз, схоже, в це не дуже вірять. Депутати, сер .

Сейчас вы читаете новость «Поїхало в турне». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода