Плетені гачком серветки, скатертини, подушечки... Це - не текстильна фабрика, а квартира мого кавалера Жені. Зараз він явно нервує. Його мати Римма Марківна вже півгодини називає мене "дорогуша". Питаю Жениного батька: "Ким ви працюєте?" І Римма Марківна відповідає: "Інженером".

- Дорогуша, ти ж спочатку робитимеш кар'єру, а не народжуватимеш дітей? - цікавиться потенційна свекруха. - Закінчиш інститут, а не виходитимеш заміж? Їсти готуватимеш? А то Женічка - творча особистість, йому треба гарно харчуватися.

"Творча особистість" працює фотографом у будці миттєвого фото. Але має гарний задок, що мене й підкупило. Киваю, нахвалюючи медовик. Він справді смачний, та й Женя попередив, що мама любить, коли смакують її страви.

На наступне побачення мій кавалер приходить сумний. Мамі я не сподобалася - багато їм.
- Она же толстая. Мы ее не прокормим. - Римма Марківна так і сказала, а Женічка так і передав. Через пару днів мене кинув.

Згадала про них обох минулого тижня.

Дзвінок. Не вірю вухам - Римма Марківна. Уперше називає мене на ім'я.
- У нас такое горе! - від хвилювання переходить на російську. - Женечка нашел какую-то провинциалку и собирается на ней жениться. А она вместо "коридор" говорит "калидор"!

План у Римми Марківни простий. Вона запросить мене в гості. Женя знову в мене закохається і кине свою провінціалку.
- Але я ж товста! - не втримуюся.
- Вы, главное, приезжайте, - не розуміє іронії Римма Марківна. - И оденьте юбку, ту, с цветочками. А я уже сделаю из вас человека.

×