Колись я винаймала кімнату у столичної вчительки Галини Яківни. Вона не вимовляла "р" і "л", тому мала прізвисько Гайка. За радянських часів молодого педагога Галину відправили з учнями за місто на збір урожаю. Гайка прийшла в клас і сказала: "Діти, їдемо на обйобкубуяків". Діти зареготали, а Гайка заплакала: і треба було поступати на той істфак, ще й по блату?

Відтоді моя хазяйка на уроках говорила мало. Бо що з такою вимовою розкажеш, наприклад, про крейсер "Аврора"? Тому змушувала учнів читати підручники, уголос або про себе, залежно від настрою.

Проте вдома Гайка була на диво балакуча, ще й дуже сентиментальна. Завжди плакала, коли дивилася фільм "Москва сльозам не вірить", особливо першу серію. Як і головна героїня, вона приїхала з провінції. Покохала корінного киянина. Мати хлопця була з дівчиною показово ввічлива. А батько якось бахнув коньячку й одразу проколовся: "Моєму синові не кожна дівчина до пари. Нам треба столичну, бажано трикімнатну". Із тим киянином у Гайки не склалося, хоча через 20 років їй і дали квартиру з роздільними ванною та санвузлом, а після смерті чоловіка вона стала власницею аж двох квартир.

Не можна з такими довгими пальцями не курити

- Де б не була прописана моя невістка, - божиться Гайка після чергового кіносеансу, - я любитиму її, як власну дитину.

Якось випала нагода це довести. Гайчин син Коля закохався і привів на оглядини однокурсницю Юлю. Дівчина розповідає, що мати працює прибиральницею, хоча могла сказати "у бібліотеці", це теж була б правда. Цитує Забужко, і навіть шляхетно каже "пожичити" замість "позичити". Любить затишок.

- Як тут красиво! - роззирається у вітальні Юля. - Які штори!

Після оглядин Коля проводжає Юлю додому. Хазяйка миє посуд, а я витираю.

- Ти знаєш, мабуть, ця Юля покурює, - сопе в раковину Гайка. - Ну не можна з такими довгими пальцями не курити. І в такому короткому платті. Губа не дура - югославські штори їй подобаються. У моїй трикімнатній квартирі.

×