Дружина загиблого телеведучого Ігоря Пелиха, 33-річна Олександра Лозинська, зустрічає на порозі дачі в Обухівському районі під Києвом. Проводить тут літо із дітьми — 7-річним Іваном, Соломією, 5 років, та 1,5-річною Юстиною. У дворі є гойдалка. На ґанку розкидані дитячі іграшки, картузи.
— Живемо тут колгоспом, — каже Олександра. — У моєї сестри Ані та брата Борі теж є діти. Вони в нас спільні: яка мама вдома — та й годує.
Каже, до Києва їздить кілька разів на тиждень. Працює продюсером у продакшн-компанії, яку створила із чоловіком.
— Раніше моя роль була генерувати ідеї. Часом, коли до Пелиха приходили листи, я відповідала від його імені, а він ставив підпис. Тепер пробую бути продюсером.
Казали, що після його смерті залишилися невиплачені кредити.
— Боргів у нас немає. Був кредит на машину, але я вже погасила, — забирається з ногами на крісло, руками обхоплює коліна. — Спочатку читала про це в газетах, а потім перестала. Бережу нерви.
Ігор Пелих загинув в автомобільній аварії 8 травня. Проти його адміністратора Олега Кирилова, який керував автівкою, порушили кримінальну справу.
Питаю, чи стежить за розслідуванням.
— Ні. Що це змінить? Раз викликали в міліцію. Мене там (на місці аварії. — "ГПУ") не було ні зранку, ні вночі. Я сиділа вдома з дітьми. Слідчий сказав, що зустріч зі мною є формальністю. Я написала заяву, щоб більше не викликали.
Багато пліток щодо обставин аварії. У машині сиділи ще двоє дівчат.
— Я впевнена в Пелиху більше, ніж у собі, — куйовдить коротке волосся. Вона не нафарбована, вбрана в чорну вишиванку. — Не бачу криміналу, що вони підвозили дівчат. Ми самі не раз підвозили когось, як бачили, що голосують по дорозі. Хтось мені казав, що дівчата були знайомі Олега, яких вони зустріли в клубі й пообіцяли підвезти. Увечері Ігор і Олег дивилися футбол в офісі. Уже тоді пили пиво чи ще щось. У міліції мене запитали, де стоїть наша машина. Кажу — біля офісу, бо Пелих за кермо п"яний узагалі не сідає. Чи був напідпитку Олег, не знаю.
Не бачу криміналу, що вони підвозили дівчат
Про аварію одразу сказала дітям.
— Хоч мені радили сказати пізніше. Пояснила, що життя не закінчується, а переходить з однієї форми в іншу. Сидимо з ними ввечері, дивимося на хмарки і уявляємо, на якій із них сидить Пелих. Син їхав до табору в Карпатах. То з сестрою, нашою середньою донькою, не могли поділити: лишиться тато в Києві чи в гори поїде. Діти пишуть йому листи, залишають на підвіконні. Іван ще пісню написав. Хрещений Соломійки, Андрій Підлужний, узявся написати до неї музику.
Каже, рідко сварилися із чоловіком.
— Перша суперечка виникла, коли народився Іван. Я йому почала купувати книжечки і розказувати віршики російською. У мене родина російськомовна. Ігор наполіг, щоб перейшла на українську. А вдруге сперечалися, коли я не хотіла сідати за кермо. Я боюся в місті їздити. Недавно сниться, що беру ключі від машини і збираюся кудись їхати. Мене всі відмовляють, бо це небезпечно. Бачу, біля мене сидить Пелих. Каже: "Не бійся. Якщо буде треба, я тобі допоможу, викручу кермо". І я поїхала.
Ігор сниться?
— Здавалося неправильним, що сниться рідко. Священики сказали: "Якщо сниться кожного дня — йому там погано, просить допомоги". Після того я заспокоїлася.
6 
35413
Коментарі