Слава Богу
Їздила у вересні до батьків у село. Напакувала повний наплічник грушок, бо дуже хотілося. Вже на зупинці подумала: "Та коли ж я з'їм їх?". Але вони були особливо дорогі зараз, у вересні.
Двадцять років тому ми ходили у перший клас. Йшли на уроки компанією разом із сусідами. Кожного ранку казали до сивого бородатого діда: "Слава Богу", до всіх інших – "Добрий день". То був 1991, славити Бога ще не дуже прийнято. Вже з 8.00 дідусь стояв на воротах. Йому було 90, так казали люди. А він сам – не пам'ятав. Беззубий рот нагадував ротик немовляти. Таким вже безпорадним і щирим був. Носив світлі штани-галіфе, зачовгані на колінах. На голові – капелюх. Всі знали, що до діда треба вітатися, тоді – дасть грушку. А в літнього пана були добрі грушки, соковиті. І дідуся любили, казали на нього "добрий дідо".
Ще вдосвіта він складав їх біля плоту, щоби потім боки рум'яніли на сонці. Навколо грушок гуділи бджоли, відчувався запах меду.
- Слава Богу, діду, – казали ми
- Слава на віки, золоті діти, – тішився дідо і світив своїм єдиним золотим зубом.
– Чиї ви такі файні будете? Ааа. То я знаю твого діда, то той музика, шо по весіллях грав. А твій дідо найліпший майстер, він – дзигарки (годинники) ремонтує. Нате вам грушку.
Дідові грушки задоволено наминали. Хоч в кожного вдома був великий сад і грушок доста. Дідові були найліпші. У школі один другому переказували: "будете йти до школи, то до того діда, що стоятиме, спершись на ворота біля клубу, кажіть "Слава Богу" і він грушку дасть. Чоловік дуже тішився, що діти такі побожні.
Коли вже був жовтень, а грушки починали гнити, то сивий пан стояв на воротах з ножем. Він обрізав з грушок гниле, а добре – простягав школярам. До діда була черга.
От я зараз, повертаючись від батьків, стою на зупинці, заглядаю на те обійстя. Давно нема діда, до старших людей усі кажуть: "Слава Богу" і ніхто не дає і не просить за те грушок. На дідовому подвір'ї виросла… ні, не молода грушка, а триповерхова хата і висока мурована огорожа, на таку – дідо б не сперся. Але запах грушок, здається, нікуди не подівся. От тільки "Слава Богу" нема кому сказати, та і через ту огорожу – ніхто не почує.
