- Слухай, а шо таке блогер, - дзвонить із питанням мама.

- А чому питаєш, - дивуюсь я

- Та от, написали в газеті, шо ти журналіст, письменниця, блогер, а я не знаю хто це.

- Ма, блогер, то людина, яка має блог, - стримано відповідаю я, бо зайнята.

- Гіііі, то ти собі завела блох, - грає вар'ята моя мама.

Думаю, вона знала значення того слова, але просто хотіла мені подзвонити. Коли тільки в батьків з'явився комп'ютер, мама дзвонила із десятками питань: а де друкувати, а як ввімкнути. Так само вона по кілька разів на день телефонувала, щоб запитати про погоду. Одного разу сказала, щоб вона шукала погоду в гуглі.

- А шо таке та Гугля, і де я її маю шукати, - каже мама.

Прикидається, що "не розуміється в комп'ютерах". Але, гадаю, мама знаходить приводи, щоб не дзвонити просто так, а "по ділу".

Кілька місяців тому поїхала додому. Обіцяла, що привезу збірку "Піккардійської Терції" і перекину на їй. Мама часто просить поставити для неї якусь їхню пісню, коли я в ефірі, любить цей гурт. Ноутбук я залишила в кімнаті, а сама пішла в садок на черешні. Проходжу в свою кімнату, мама сидить на дивані і слухає "Старенький трамвай". Я дивуюсь, як моя мама, яка "не розуміється в комп'ютерах", змогла дістатись до папки з музикою, яка захована так, що я сама інколи не можу її знайти.

- Та просто знайшла, задала в пошуку назву папки "Піккардійська Терція", - пояснює мама і прикушує язик. Мабуть згадала, що вона не "розуміється в комп'ютерах".