Іран і Росія: випадкові попутники чи стратегічні партнери

Кремль дедалі більше зрощується з парнерами по так званій осі зла - і стає дедалі більше від них залежним на тлі міжнародних санкцій. Про що свідчать угоди, які Путін підписав з президентом Ірану?

"Стратегічним" і "всеосяжним" бачать своє партнерство Іран та Росія: про це свідчить не лише договір, підписаний днями у Москві, а й активне поглиблення співпраці двох країн впродовж тривалого часу, особливо з часів початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Зі "стратегією" Путіна світ вже давно розібрався: вона полягає в тому, щоб фактично повністю зруйнувати існуючу архітектуру безпеки, влаштувавши велику війну в центрі Європи та безкінечно шантажувати весь світ своїми ядерними погрозами чи "суперсилою" "Орєшніка".

Але самотужки, очевидно, стає все складніше дотримуватися цієї терористичної тактики та стратегії, тому і доводиться демонструвати свою силу ще й ось такими показовими договорами про співпрацю. Вже сьогодні новообраний президент США Дональд Трамп після процедури інавгурації очолить країну, тож підписання напередодні договору між основними противниками Заходу, Росією та Іраном, має доволі знаковий зміст, адже відомо, що сам Трамп має жорстке ставлення до Ірану, сподіваємось, що нелояльним воно буде і в бік Кремля.

Поглиблення співпраці між Росією та Іраном, зокрема в оборонній галузі, відбувалося впродовж тривалого часу, свідченням чого стали часті візити та зустрічі представників обох країн. Очевидним доказом цього є безпілотники, які Іран надавав і, очевидно, продовжує надавати Москві, відомо також про те, що завдяки іранській допомозі росіяни створили власні виробничі потужності, щоб виробляти моделі іранських безпілотників безпосередньо в себе. Як наслідок, іранські безпілотники практично щодня чи щоночі атакують українців та українську інфраструктуру.

Восени минулого року стало відомо і про те, що Іран передав Росії сотні балістичних ракет, що, звичайно ж, заперечують і в Москві, і в Тегерані. Напередодні підписання договору, за повідомленнями ЗМІ, Іран здійснював ще й таємні дипломатичні місії до Росії, щоб розширити військове співробітництво між країнами та отримати допомогу в реалізації своєї ядерної програми. Ці явні та таємні візити до Москви свідчать про поглиблення ірано-російських відносин і збільшення важелів впливу один на одного. Однозначно, відносини між Росією та Іраном зазнали суттєвих змін у бік військової співпраці після початку повномасштабного вторгнення Москви в Україну. Зрозуміло, що російська агресія, пошук "однодумців" у цій справі і, як наслідок, посилення ізоляції та санкційного тиску - лише сприяли подальшому зближенню Москви й Тегерана.

Водночас, російські війська стають дедалі більш залежними від допомоги своїх союзників, серед яких і Іран. Сучасні реалії, у які Путін затягнув свою країну, очевидно, змушують російських керманичів йти на кардинальні кроки, на кшталт подальшого зближення та зрощення, як це було з Північною Кореєю аж до залучення військових цієї країни для посилення власної армії.

Путін у своїх розлогих промовах часто говорить про бажання створити "багатополярний світ", звільнивши його таким чином нібито від західного імперіалізму і гегемонії США. Тож такими договорами, візитами, посиленням співпраці спочатку з Північною Кореєю, а тепер з Іраном, Кремль хоче продемонструвати, що йому нібито все вдається, незважаючи на зусилля Заходу ізолювати Росію. Своєрідна співпраця на тлі дружби через міжнародну ізоляцію та санкції.

Але чи такий вже "стратегічний", а головне надійний партнер Росія - питання швидше риторичне, бо недавнє падіння режиму Асада у Сирії, що стало однією з найбільших стратегічних невдач кремлівської влади за часів Путіна, відверто демонструє нездатність Кремля бути надійним партнером навіть в таких ненадійних справах, як підтримка диктаторських режимів.

Зрозуміло, що така поглиблена військово-технічна "дружба" між Іраном і Росією створює прямі безпекові загрози всій Європі та Близькому Сходу, хоча і Москва, і Тегеран в унісон заявляють, що їхні дедалі тісніші зв'язки не спрямовані проти інших країн, оскільки вони давно працювали над новою угодою, періодично оновлюючи її. В Тегерані запевняють, що в договорі не йдеться ані про військовий союз, ані про якісь конкретні цілі, він не спрямований проти будь-якої третьої сторони, а головним завданням угоди є, нібито, дати довгострокову перспективу відносинам між країнами.

Сам текст угоди складається із 47 статей, де переважна більшість приділяється розвитку економічних, торговельних, енергетичних, технологічних та наукових відносин двох країн та військової співпраці Росії та Ірану, серед якої обмін військовими делегаціями, підготовку військових кадрів, спільні морські операції з порятунку та боротьбу з піратством, обмін інформацією і досвідом між розвідувальними відомствами двох країн, проведення спільних військових навчань на територіях обох країн.

Деякі експерти навіть припускають, що цей рік пройде під знаком боротьби за Іран між Росією та США. Водночас, очевидним у цій російській стратегії є те, що Москва наполегливо намагається вивести рівень співпраці з Іраном до північнокорейського та завадити Тегерану вийти на шлях домовленостей зі США. Але, на думку аналітиків, цього не станеться.

Показовим можемо вважати той факт, що Іран відмовився визнати окупований Крим та інші "спірні" українські території. Такої позиції в Тегерані дотримуються давно і про це неодноразово заявляли іранські високопосадовці. Так, голова МЗС Ірану Хосейн Амір Абдоллахіян раніше публічно наголошував, що Тегеран не визнає Крим, а також окуповані частини Донецької і Луганської областей територією Росії, бо відстоює позиції дотримання міжнародного права і територіальної цілісності всіх країн.

Міністр закордонних справ також наголошував, що Іран засуджує військові конфлікти в Сирії, Палестині, Афганістані, Іраку і так само виступає проти "війни та переміщення людей" в Україні. Крім того, на пресконференції у Москві після підписання договору Масуд Пезешкіан також прямо заявив, що не підтримує військовий шлях вирішення конфліктів, зокрема в Україні. Водночас, можемо говорити, що пункт про територіальну цілісність - один із ключових положень підписаного російсько-іранського договору, він є дуже важливим для Ірану з огляду на суперечки з ОАЕ щодо островів у Перській затоці - їх Іран контролює з 1971 року. Нагадаємо, що Росія, аби не сваритися з Еміратами, все ж підтримала у цьому протистоянні саме ОАЕ.

Показовим у цій ситуації є те, що Тегеран намагається зберігати баланс, не перетворюючись на відвертого сателіта РФ. Навіть за часів попереднього президента Ірану, який був значно менш налаштований до Заходу та України, іранці чітко декларували, що вони визнають територіальну цілісність України та не визнають російських окупаційних зазіхань у наш бік. До того ж, більшість технократичної частини іранського істеблішменту не належить до проросійської когорти, навпаки - Росія здобула погану славу серед громадян Ірану. Тут йдеться і про тих, хто підтримує режим, і тих, хто не підтримує, а таких зараз більшість.

Gazeta.ua