Листопад: час полювати на театральні прем'єри

Куди піти, що подивитися, коли день стає дедалі коротший, а сутінки западають вже пообіді. Шекспір і Оксана Забужко, Стефаник і молода українська драматургія, горор і лялькові вистави... Гайда по квитки?

До написання саме цієї колонки мене підштовхнула недавня розмова із студентами київських мистецьких вишів. Зустрілися по виставі, й за обговоренням дісталися й найпопулярнішого запитання до "Театрального риболова" - що подивитися? Звісно, у персональній розмові рекомендації більш точкові. Але для складання панорамного погляду потрібна бодай інформація для роздумів. Тож…

Звісно, якщо ви перший день листопада проводите в Миколаєві, й за пару-трійку місяців потурбувалися про квиточок, то ОДИНАДЦЯТА прем'єра за Шекспіром 2024 року - вам до п'ятничного вечора. Свій третій підхід до "Сну літньої ночі" зробив режисер Євгеній Резніченко на сцені Миколаївського національного академічного театру драми та музичної комедії. Проте, й не виїжджаючи з Києва можна влаштувати зустріч з Вільямом Джоновичем. Битва за глядача розгорнулася за допомогою "Отелло", якого поставили на сценах київських театрів ім. Лесі Українки (Давид Петросян), та Театру на Лівому березі (Оксана Дмітрієва). А "Сон літньої ночі", до тих версій, що вже йдуть в Майстерні Михайла Урицького та у Театрі на Подолі - січнем 2025-го анонсують версію від Івана Уривського у Київському театрі Франка. Театральний запит на Шекспіра - більш ніж очевидний, і чекає на своє дослідження: чи прямий це наслідок започаткованого цього року Шекспірівського фестивалю в Івано-Франківську?

Проте похід киян на вистави київських театрів - питання персонального планування. Інша ситуація з гастрольними поїздками. Й театральному листопаду є що запропонувати.

Так, уже 2 листопада - "Калинова сопілка" від Харківського театру ляльок. Судячи з пропозиції, гримуча суміш із повісті "Казка про калинову сопілку" Оксани Забужко, містичної атмосфери від режисерки Оксани Дмітрієвої, та візуальними образами та гіпнотичними піснями на лірику харківської поетки та художниці Діни Чмуж.

Ім'я Оксани Стефанівни й без того не зникао з суспільних радарів, а після тексту "Магія голосу", створеного до Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності, виводить пошукові запити на топові позиції. А тут є можливість побачити сценічну версію повісті. Й Оксана Дмітрієва у своєму головному амплуа - режисерка театру ляльок, через які і отримала професійне та глядацьке визнання. Жанр вистави визначено як український горор - чи то перегук із Гелловіном за календарем, чи жахами, під час яких ця вистава створювалася в Харкові воєнного часу.

Львівський "Театр у кошику" у Києві 4 листопада. У Національній філармонії України гратимуть "Мою найдорожчу маму…" - виставу за листами Андрія Шептицького до його матері. Мій персональний досвід знайомства із виставами цієї творчої майстерні - вражаючий. Моновистави постановки Ірини Волицької настільки тонко скроєні, що відірватися від сценічної дії акторки Лідії Данильчук стає просто неможливо. Такий досвід мав із виставою "Розмова" за Лесею Українкою, "Білі мотилі, плетені ланцюги…" за Василем Стефаником. Й готовий продовжувати це відкриття мистецької скарбнички новими роботами колективу.

До слова, прем'єра за новелами Василя Стефаника чекає і на сцені Київського театру Лесі Українки - півторагодинна драма у постановці Євгена Храмцова заявлена тричі в листопаді й двічі у грудні. Але повернемося до театрів, які везуть свою творчість до Києва з інших міст.

Харківський театр імені Тараса Шевченка "Березіль" підготував виставу "Шевченко 2.0". Й навіть примудрилися здачу зробити в незламному місті. Але зіграти прем'єру великої сцени на сьогодні в Харкові майже неможливо. Тому "протистояння злу мистецтвом" відбудеться 11 листопада на сцені Київського театру Франка. В основі - п'єса Дмитра Тернового, режисура - Олександра Ковшуна. Особисті щоденники Тараса Григоровича немов з'єднують історію та сучасність, а вірші Кобзаря звучатимуть у виконанні EL Kravchuk'а, який виконує ще й одну з ролей у виставі.

Загалом, театри України стоять на сторожі поєднання того невеличкого вільного часу, який може виділити глядач на похід до театру, із можливістю розширити його горизонти. Й навіть на прикладі анонсованих прем'єр листопада видно, що зробити це можливо у будь-якому жанрі.

Роботу з несення української літературної моди веде Київський театр "Маланка" - свою версію Лесиної "На полі крові" режисерка Маргарита Стельмах-Юр покаже вже 12 листопада. У підготовчих процесах актори вистави й човен збирати навчились, й у холодній воді задля зйомки афіші купалися, й за дозволом на постановку до Байкового некрополя навідалися - на могилу авторки.

Запит на київські бувальщини до Київського театру "Дзеркало", підштовхнув творців до сиквелу візитної вистави театру. Тому вже від 5 листопада й далі - "Щоб я так жив, або У Києві на Подолі 2" від Володимира Петранюка.

Із сучасною драматургією працюють зокрема й Денис Федєшов - унікальний досвід постановки вистави "Мій друг, чорний ельф" за п'єсою Андрія Бондаренка зі служби у Збройних силах - лише на фінальний етап режисер долучиться до акторів Львівського театру Лесі Українки без допомоги електронних засобів зв'язку (прем'єру зіграють 22 листопада); "Молочайник" Євгенія Резіченка відкрив сценічну дорогу п'єсі Оксани Гриценко в Одеському ТЮГу у лютому цього року, а вже 14 листопада буде зіграно його нова постановка з акторами Херсонського театру Миколи Куліша - і це стане шостою постановкою цієї п'єси.

В жанрі сучасного балету вже 30 листопада запланована зустріч із "Алісою в Задзеркаллі" від Катерини Курман - нова робота "Київ Модерн-балету"; серія перформансів Христини Шишкарьової ("Monada dance project") анонсує на 7 листопада першопоказ роботи "Реконструкція" (але й за попередніми - "2-1=4.5.0." та "Гра. Памʼять майбутнього" - варто полювати. Абсолютно неймовірний ракурс погляду на реальність, й заворожуюча робота із фактурою матеріалів - шрапнель та сила-силенна гудзиків).

А Франківський драмтеатр і взагалі анонсує цифровий перформанс "Так звана людяність у божевіллі" від режисера Кшиштофа Ґарбачевського, в якому штучний інтелект допише незавершену п'єсу Станіслава Ігнація Віткевича.

У черговій розмові про рекомендації до перегляду, запитую, чи бачили той театр, чи інший - у відповідь отримую: "Ні, не бачили, ми ж все Франка беремо штурмом" - маючи на увазі полювання за квитками столичного театру. А театральний світ набагато ширший та багатограннішній. І листопад нам це доводить.

Gazeta.ua