Шекспірівський фестиваль у Франківську - місток між Україною і світом

Шекспір - це не тільки і не стільки про літературу, як про бездонну велич і розмаїття людського генія. І перший Шекспірівський фестиваль в Івано-Франківську, що відбувся днями - ще один тому доказ

Еволюційних шляхів розвитку насправді небагато. Одні - про час, який буде витрачено на спроби та помилки й це триватиме поколіннями. Інші - про застосування успішних практик та скорочення часу на їхнє впровадження.

А до чого тут Шекспір? Вільям Шекспір - ім'я, загартоване часом і знане в цілому світі. Воно актуальне вже понад 400 років і є найупізнаванішим маркером західної літератури і культури загалом. Саме Шекспір як письменницький еталон - стоїть у центрі "Західного канону" американського літкритика, професора Єльського університету Гарольда Блума. Відповідно, сторіччями довкола англійського драматурга відбуваються еволюційні процеси - робота з пам'яттю, з літературним спадком та постійне просування цього впізнаваного у світовому масштабі бренду.

Чи можна уявити собі просування українського мистецтва у подібний спосіб? Відповідь, вочевидь, ствердна. Наприклад, проєкт "Шевченко єднає народи" народної артистки України Галини Яблонської робить велику справу - провокує появу перекладів творів Кобзаря мовами світу, їхнє звучання серед носіїв мови. Проте сила резонансу прямо залежить від кількості учасників, системного та структурного підходів, залучених інвестицій (і не лише фінансових).

Шекспір в цьому плані може стати тим самим успішним кейсом, дослідження якого збагачуватиме український продюсерський досвід, уберігатиме від можливих помилок, зрештою, ділитиметься структурою та форматом того, як може діяти м'яка сила у взаєминах на культурному рівні в родині європейських країн. Тож перший український Шекспірівський фестиваль, що відбувся наприкінці червня в Івано-Франківську - в цьому сенсі переоцінити складно.

Франківський фестиваль зробив крок до того, щоб увійти в родину Шекспірівських фестивалів. Роками напрацьовані положення, практично апробовані підвалини зведення фестивального каркасу, медійна та інформаційна мережа - все це стало здобутком українського простору, разом із командою шекспірознавців, які взяли участь в роботі українського фестивалю. Директор Шекспірівського інституту Бірмінгемського університету у Стратфорді-на-Ейвоні Майкл Добсон; професорка шекспірівських студій Вустерського університету Ніколета Чінпоеш; доктор філософії, доцент Університету Крайови Сорін Казаку; шекспірознавиця, професорка університету Дубліна Ема Вирубалова… - це дуже неповний перелік фахівців, які долучилися до події в Івано-Франківську.

Програма фестивалю наочно продемонструвала ґрунтовність українського підходу до цієї події: понад столітня традицій українських перекладів (від Пантелеймона Куліша до Юрія Андруховича); хол Франківського драмтеатру прикрашали оригінали робіт українського художника Владислава Єрка (ілюстратор шекспірівських видань "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Ги"). До формування академічної частини долучився запорізький Український шекспірівський центр (маємо й такий!), керує яким шекспірознавиця, докторка філологічних наук, професорка Запорізького національного університету Наталія Торкут. Перший фестиваль зібрав програму з 10 театральних робіт, три з яких з-за кордону (Польща, Молдова, Італія), інші місцевого - франківського, львівського та київського - розливу. Широке представництво шекспіро-, театрознавців, топменеджменту українських театрів, студентів творчих вишів, які долучилися до секційної роботи.

Попереднє випробування Шекспіром української самоідентичності припало на 1986 рік, коли країна отримала повне зібрання його творів українською мовою в шести томах, що стало результатом копіткої праці перекладачів, редакторів, коментаторів. Національна культура з цим ним впоралась.

Рік 2024-й. Велика війна за українську ідентичність. Й саме на цей період припадає чергове випробування - інтеграція до європейської родини шекспірівських фестивалів. Виходячи з невгамовної енергії генерального директора - художнього керівника Франківського драмтеатру Ростислава Держипільського та його команди однодумців - подолано й наступну сходинку. Далі буде…

Постскриптумом закриття фестивалю став візит до Пнівського замку. У промінні призахідного сонця гості наввипередки фантазували щодо шекспірівських п'єс, які вписались би у ці природні декорації. Натомість організаторський задум про інше - це був анонс майданчика відкриття другого українського Шекспірівського фестивалю в стінах замку XV століття. Такі вони - перегуки у часі та просторі між Вільямом Шекспіром та Україною. А щодо перегуків між Україною та світом - мрії про глобальні фестивалі Франка, Шевченка, Лесі Українки в майбутньому.