Що краще: книга чи фільм? Маю для вас третій варіант

Із додаванням складової театральних вистав простір, народжений автором/драматургом, набуває справжньої багатовимірності. Й заради цього варто сходити за можливості до театру

Споконвічна суперечка про те, що краще - читати або дивитися - точиться між тими, хто "проковтнув" улюблений текст зі сторінок книжки, і тими, хто обмежився версією екранізації.

Багаторічний театральний досвід підказує, що небезпідставно можна говорити про тріаду, в якій між Книжкою та Фільмом посідає важливе місце Театр. Адже як не крути, а кіновиробництво - часовитратний процес. І навіть оперативно зроблені екранні висловлювання поступаються театральним швидкостям. Ось кілька спостережень до ілюстрації твердження.

Кінознавці знають, що в основі стрічки 2017 року "Припутні" Аркадія Непиталюка лежить п'єса "Центр" Романа Горбика. Саме за цією п'єсою влітку 2014-го режисерка Олександра Правосуд поставила "Нєвинасимих людей". Вистава й донині в активному репертуарі Театру на Михайлівській - лютий відкривався нею й завершуватиметься.

Текст "Поганих доріг" Наталки Ворожбит з'явився 2018-го незалежним проєктом, з 2019-го отримав постійну "прописку" у просторі Театру на Лівому березі. Режисерка Тамара Трунова гучним шепотом доносила загрозу та свідчення війни, яку станом на докарантинній період в столиці мало хто усвідомлював. Драматургиня представила своє режисерське бачення п'єси 2020-го у вигляді художнього фільму. Хоча Національну премію ім. Тараса Шевченка режисерка Тамара Трунова, авторка п'єси Наталка Ворожбит, актори Андрій Ісаєнко та Валерія Ходос отримали все ж таки за театральну роботу.

Серед київських театралів непоодинокі розмови на тему порівнянь українського актора Олега Стефана із британцем Ентоні Гопкінсом. Причиною тому став близький за часом виходу "Батьків" за п'єсою Флоріана Зеллера. Драматург самостійно втілив кіноверсію свого тексту, як потім з'ясувалося, в оскароносний фільм. А першопрочитання "Батька" на українській театральній сцені зробив Стас Жирков у Театрі на Лівому березі.

Тенденція, в якій театр випереджає кінозал, триває. "Я, Побєда і Берлін" - це й назва повісті Кузьми Скрябіна, і вистава Вероніки Літкевич у львівському театрі, і художній фільм Ольги Ряшиної. Різниця в тому, що прем'єру вистави зіграли в 20-х числах січня, а побачити фільм можна буде з 20-х чисел березня. Аналогічна ситуація з фільмом "Сірі бджоли" Дмитра Мойсеєва, який знято за однойменним романом Андрія Куркова. Допоки триває очікування на кінопрем'єру - виставу можна бачити в Театрі на Подолі. Вийшла вона 2019-го, й стала останньою роботою в творчій біографії режисера та засновника театру Віталія Малахова.

Непиталюком огляд розпочався, ним і завершуватимемо.

З 14 лютого виходить в прокат фільм Аркадія Непиталюка "Уроки толерантності". В основі - знову-таки п'єса. Цього разу "Гей-парад" авторства Ігоря Білиця. Завдячуючи постановці "Дикого театру", вистава є добре знаною в столиці з 2018 року - режисер Олексій Доричевський розмістив родину шкільної вчительки майже в акваріаумному просторі, з усіх боків якого глядач спостерігає за їх прийняттям експеримента - до них в квартиру на деякий час підселяється активіст та ЛГБТ-представник. Під назвою "Родина "Веселка"" п'єса з'явилася 2023 року в сумському театрі у постановці Владислава Писарева.

Схоже, що із додаванням складової театральних вистав простір, народжений автором/драматургом, набуває справжньої багатовимірності. Й заради цього варто сходити за можливості до театру.

Спеціально для Gazeta.ua