Земля в обмін на мир. Чи готові українці?

Більшість вважають, що ціна передчасного миру з РФ буде набагато вищою. Тому відмовляються перекладати цей тягар на своїх дітей та онуків

У той час, як Україна розпочинає довгоочікуваний контрнаступ, нове опитування показало, що переважна більшість українців готова продовжувати війну після літньої кампанії, якщо буде необхідно, щоб завершити звільнення країни. Опитування, проведене наприкінці травня та на початку червня КМІС, показало, що 84% українців виступають проти будь-яких територіальних поступок Росії, навіть якщо це означає продовження війни, – пише Пітер Дікінсон для Atlantic Council.

Як і в інших дослідженнях громадської думки в Україні під час війни, опитування КМІС виявило напрочуд схожі настрої по всій країні. 75% респондентів на сході виключають будь-які територіальні поступки, порівняно з 84% у центральній Україні та 86% на півдні та заході. Це ілюструє об'єднуючий вплив російського вторгнення на українську громадську думку і підкреслює значення війни, яка триває, як важливої віхи на шляху державного будівництва сучасної України.

Донедавна висвітлення України у міжнародних ЗМІ часто зображало країну глибоко поділеною між проросійським сходом та проєвропейським заходом. Це завжди було надмірним спрощенням, і тепер це точно не так. Навпаки, ставлення до ключових питань, таких як війна з Росією та членство в НАТО, зблизилося. В усіх регіонах країни очевидна сильна підтримка євроатлантичної інтеграції. Тим часом проросійські настрої впали до рекордно низького рівня. Особливо у переважно російськомовних регіонах півдня та сходу України, які стали свідками запеклих боїв.

Це останнє опитування – важлива точка даних, що підтверджує рішучість України досягти повної деокупації. Це також наголошує на проблемах, пов'язаних з розглядом нинішнього контрнаступу як вирішального моменту у військових зусиллях України.

Деякі коментатори стверджують, що нездатність досягти великого військового прориву найближчими місяцями спричинить різке зниження міжнародної підтримки України і змусить Київ визнати необхідність компромісу з Кремлем. Насправді українська громадськість категорично проти такої угоди "земля в обмін на мир", яка, ймовірно, стане основою будь-якого врегулювання шляхом переговорів. Поки українці сповнені рішучості продовжувати боротьбу, небагато західних лідерів готові їх облишити сам на сам із ворогом.

Президент Володимир Зеленський добре вловлює суспільні настрої. Він послідовно заявляв, що метою України є звільнення всіх регіонів, які перебувають під російською окупацією. Ця безкомпромісна позиція спричинила деяку міжнародну критику – Китай наполягав на поновленні мирних переговорів, а президент Бразилії Луїс Лула да Сілва у квітні закликав Україну поступитися Кримом Росії, щоб покласти край війні.

Західні партнери дають набагато більше підтримки, надаючи зростаючі обсяги життєво важливої військової допомоги, наголошуючи на тому, що тільки Київ повинен визначати, що вважати прийнятним миром. Після деяких початкових коливань більшість західних лідерів тепер також визнають потребу того, щоб російське вторгнення закінчилося нищівною поразкою. Вони визнають, що будь-яка менша дія матиме катастрофічні наслідки для міжнародної безпеки.

Легко зрозуміти, чому так багато українців відкидають ідею укладання угоди з Москвою, незважаючи на жахливі втрати війни та неминучість подальших травм.

Можливо, найбільше у світі рішучість звільнити всю країну відображає гостре усвідомлення програми геноциду, що лежить в основі російського вторгнення, та жахів, що відбуваються в окупованих Росією регіонах. Щоразу, коли українська армія наступає та звільняє територію, чиновники виявляють одні й ті ж похмурі докази військових злочинів, включаючи масові страти, тортури, викрадення, сексуальне насильство та масові депортації. Для переважної більшості українців немислима ідея приректи на таку долю мільйони співвітчизників.

Багато хто в Україні також переконаний, що спроби укласти угоду з Кремлем марні та небезпечні. Противники компромісного врегулювання зазначають, що нинішня війна – не просто прикордонна суперечка, яка потребує незначних територіальних поступок, і вказують на дедалі відвертішу відданість Росії ліквідації української державності. Вони попереджають, що російські лідери розглядатимуть будь-яку укладену мирну угоду як паузу в бойових діях, яку використають для перегрупування перед початком нового етапу вторгнення.

Ґрунтуючись на діях Росії за останні 16 місяців повномасштабної війни, важко зрозуміти, наскільки можливий будь-який компроміс. Сам Володимир Путін відкрито порівняв своє вторгнення з імперськими завоюваннями російського царя Петра I у XVIII столітті. А у вересні 2022 року оголосив про анексію чотирьох частково окупованих областей України, що становить близько 20% усієї країни. Якщо він не зазнає рішучої поразки на полі бою, то майже напевно спробує піти далі та захопити більше українських земель.

Ще одним фактором, який підживлює прихильність України до повної деокупації, є сильне бажання раз і назавжди звільнити країну від історичної загрози російського імперіалізму. Це відображає поширене українське сприйняття нинішньої війни як останнього епізоду в набагато довшій історії імперіалістичної агресії, яка налічує багато сотень років.

Протягом століть російський імперський вплив формував українську історію таким чином, що завдавав невимовних страждань поколінням українців, утримуючи країну в пастці у стані пригальмовування в розвитку. Якщо Росія не буде переможена і не буде змушена повністю піти з української землі, цей гіркий цикл триватиме. Українці не мають ілюзій щодо високої ціни перемоги, але більшість вважають, що ціна передчасного миру буде набагато вищою, і відмовляються перекладати цей тягар на своїх дітей та онуків. Будь-хто, хто хоче закінчити війну без поразки Росії, має насамперед зважати на цю рішучість.

Переклад Gazeta.ua