Бахмут: ЗСУ потроху повертають собі ініціативу

Окрім цього факту, новини з фронту не дуже втішні

Сьогодні буде відносно короткий звіт – суто охопити різноманітні "новини" (якщо їх так можна назвати) і відреагувати на певні коментарі.

Повітряна війна

Деякі військові коментатори в Україні задаються питанням: чому я пишу про те, що "Україна втратила багато бортів та майже вичерпала запаси ракет класу "земля-повітря" (ППО)", а також про те, що "вона ризикує втратити домінування у своєму повітряному просторі".

Насамперед: нескладно перевірити мої попередні дописи, щоб зрозуміти: насправді я не висловлював більшості з цих думок. Так, я згадував та коментував втрати ПС ЗСУ, але точно не в такому ключі, як наведено вище. Насправді, про вичерпання запасів (десь у цей час, у квітні 2023 року) ракет класу "земля-повітря" (зокрема, до систем "Бук" М1) свідчать "витоки з Пентагону".

Якщо ж говорити про втрату Україною переваги у своєму повітряному просторі… тут, насправді, все само собою зрозуміло, чи бодай очевидно – хіба що ви здобрите свої висновки дещицею надмірного патріотизму.

Як уже йшлося в одному з моїх повсякденних звітів, опублікованих у березні чи квітні цього року, домінування у повітряному просторі – це суто пропорція, в якій сторони конфлікту контролюють повітря. По суті, є три рівні (і відповідні "протирівні"):

– паритет у повітрі = жодна зі сторін не має переваги (тобто якщо одна сторона має паритет у повітрі, то й інша його також має);

– перевага у повітрі = одна зі сторін здатна завадити іншій користуватися повітряним простором, проте не здатна повністю заблокувати його використання супротивником (тобто одна сторона має перевагу, інша має обмежені можливості);

– домінування у повітрі = одна зі сторін повністю контролює повітряний простір, а інша – зовсім не спроможна оперувати в ньому (тобто одна сторона домінує у повітрі, інша не спроможна в ньому працювати).

Сухий факт полягає в тому (хоч це й боляче прозвучить для багатьох українців), що як би ПС ЗСУ не намагалися, та все ж так і не спромоглися здобути "принаймні" перевагу у повітрі над ПКС РФ – хоч над територією України, хоч над лінією фронту, хоч над Росією.

Намагаючись завадити ПКС РФ здобути домінування в повітрі в перші кілька днів війни, українці втратили доволі багато літаків та пілотів. Далі, наприкінці березня 2022 року, обидві сторони посилили свої інтегровані системи ППО вздовж лінії фронту, тож битву за домінування у повітрі було завершено.

З того часу (після першої половини березня 2022 року) ПКС РФ навіть не вдавались до спроб здобути домінування у повітрі на обмежених ділянках лінії фронту.

ПС ЗСУ – на відстані світлових років від того, щоб вдатися до спроб такого штибу. Вони банально не мають для цього засобів.

До чого я веду: відтоді, завдяки поєднанню (наголошую: "поєднанню", бо немає однієї-єдиної системи озброєння, що домінує у повітрі між Росією та Україною на цій війні) таких засобів, як електронна боротьба, БПЛА, ударні дрони, високоточні боєприпаси, артилерія та протирадарні ракети повітряного базування, ПКС РФ вдалося утримати здатність до тимчасової переваги над окремими ділянками фронту.

Що ще важливіше: десь від середини березня видається, що вони здатні робити це дедалі частіше. ПС ЗСУ не можуть такого зробити. Це означає: ПКС мають "принаймні локальну і тимчасову перевагу в повітрі". І навпаки, ПКС можуть постійно перешкоджати використанню повітряного простору ПС ЗСУ, навіть якщо не можуть повністю припинити їхню діяльність (особливо за лінією фронту).

Не подобається? Те, що вам не до вподоби мої висновки, не означає, що я помиляюся.

Факт у тому, що протягом кількох минулих днів ВКС продовжують бомбардувати обрані позиції ЗСУ авіабомбами УМПК [уніфікований набір модулів планування і корекції – обладнання, що дозволяє перетворити "тупу" авіабомбу для неконтрольованого скидання на баражуючий боєприпас із системою наведення. – перекл.] та іншими схожими бомбами. Власне, нещодавні повідомлення з Росії свідчать, що ВКС адаптували системи наведення та крила до обʼємно детонуючих авіабомб ОДАБ-500ПМ. Не менш важливо: окрім Авдіївки та інших ділянок фронту, згаданих раніше, тепер ВКС можуть проводити такі бомбардування під Бахмутом.

Битва за Донбас

Бахмут... І 3-тя штурмова бригада, і 93-тя механізована бригада ЗСУ повідомляють, що нині в Бахмуті "зовсім немає вагнерівців". Тим часом Герасімов ввів у місто іще одну "свіжу" дивізію: 20-ту мотострілецьку. Джерела в ЗСУ твердять, що цей підрозділ, а також 98-ма бригада ВДВ, що її він підкріплює, – це добре навчені солдати, які розробили розумну тактику і (цитата) "не є самовбивцями".

При цьому росіяни де-факто припинили атакувати. Їм не вистачає артилерійської міці класичних російських механізованих формувань. Вочевидь, і 20-та мотострілецька, і всі підрозділи ВДВ, які надсилали в Бахмут як її підкріплення, належать до числа цих "новочасних мобік-формувань": багато "важкої піхоти", зате зменшений компонент артилерії.

Втім, у ВДВ і ВС РФ є чимало артилерійських установок навколо міста, з яких можна практично весь час обстрілювати лінії української оборони. Але за відсутності активних атак ЗСУ потрошку повертають собі ініціативу. І по-іншому поводяться в бою: мобіки ВДВ вперто обороняються, але коли відступають, ніхто не стріляє їм у спину. За необхідності вони можуть спокійно відійти.

Переклад: Микола Ковальчук, Антон Шигімага, Антоніна Ящук

Редакція: Ростислав Семків

Оригінал