Українці воюють за свої домівки та право жити. А за що росіяни?

Бойовий дух стає серйозною проблемою для путінської армії

Цього тижня у соцмережах з'явилися кадри останньої хвилини перед стратою російськими військами полоненого українського солдата. На короткому відео цього очевидного військового злочину видно, як беззбройний український військовополонений, у якому пізніше впізнали уродженця Чернігова Олександра Мацієвського, спокійно повторює патріотичне гасло "Слава Україні!", перш ніж росіяни застрелять його градом куль, – пише Пітер Дікінсон для Atlantic Council.

Ці пам'ятні останні слова глибоко резонували в українському суспільстві, яке відреагувало сумішшю обурення злочинним характером убивства і захоплення приголомшливою мужністю жертви. За кілька годин після появи відео Мацієвський був відзначений в українських соцмережах сотнями портретів і мемів, які віддають шану його нескореній позиції. Мурали вже з'явилися на вулицях українських міст. Подейкують навіть про пам'ятник.

Мацієвський – останній символ непохитної рішучості України у війні, яка вже зробила чимало символів. Від знаменитого "Русский военный корабль, иди на х*й" від гарнізону острова Зміїний до надлюдської стійкості захисників "Азовсталі". Україна за останній рік стала свідком великої кількості знакових моментів, які показали дух опору, що охопив країну від початку повномасштабного вторгнення.

Це зовсім не те, на що сподівалася Росія. Коли Володимир Путін віддавав наказ про вторгнення, його переконали, що українське суспільство вітатиме його війська, і запевнили, що організований військовий опір впаде протягом кількох днів. Мільярди доларів витратили на підготовку ґрунту шляхом підкупу українських чиновників, щоб ті перейшли на інший бік та підтримали вторгнення. Сцена нібито була готова для тріумфу, який знищить українську державність та підтвердить місце Путіна серед найвидатніших правителів Росії.

Тепер ясно, що абсолютно невірна оцінка Путіним морального духу українців була однією з найвидатніших помилок розвідки сучасності. Схоже, він потрапив у пастку багатьох диктаторів-попередників і оточив себе лояльними підлабузниками, готових говорити йому те, що він хоче почути.

Ця токсична тенденція посилилася вимушеною ізоляцією під час пандемії Covid-19, яка, мабуть, ще більше розпалила одержимість Путіна Україною та зміцнила його переконання, що країну треба підкорити за будь-яку ціну. В умовах все більш клаустрофобної атмосфери путінського Кремля не дивно, що керівники його розвідки вирішили зміцнити ці забобони і заохотити його безрозсудні імперські амбіції. Якби вони спробували попередити його про обережність, їх швидше за все звільнили б.

Це підлабузництво мало катастрофічні наслідки. Українська нація не вітала путінську армію тортами і квітами, а об'єдналася, кинувши виклик російській агресії. Десятки тисяч людей рушили на службу в ЗСУ та загони територіальної оборони, а ще мільйони були мобілізовані для підтримки військових дій за рахунок збору коштів, пожертв та саморобного виробництва предметів першої необхідності, таких як протитанкові перешкоди та коктейлі Молотова.

Протягом кількох тижнів після вторгнення велика мережа українських добровольців забезпечувала фронт усім – від їжі та ліків до дронів та джипів. Незважаючи на жахи минулого року, ця сталева рішучість кинути виклик Росії залишається непохитною у всьому українському суспільстві. Чого б ще не вистачало сьогоднішній Україні, моральний дух, безперечно, не є проблемою. Навпаки, це перевага.

Чого не можна сказати про російську армію. У відповідь на катастрофічні втрати, які та зазнала протягом перших півроку вторгнення, Путін оголосив про першу мобілізацію в Росії з часів Другої світової війни у вересні 2022 року. У бій кинули тисячі чоловіків, незважаючи на те, що вони не навчені та недостатньо екіпіровані.

З кінця січня у соцмережах став з'являтися постійний потік відеороликів, у яких групи мобілізованих російських військових звертаються до Путіна чи до своїх глав регіонів. Зазвичай скаржаться на самогубну тактику та важкі втрати, протестуючи проти своєї ролі ударних військ на передовій та закликаючи до передислокації в тилові райони. У деяких випадках мобілізовані заявляли, що прямо відмовляються виконувати накази.

Зростання ознак деморалізації в лавах російської армії може стати серйозною проблемою для Кремля в той час, коли Путін не має інших очевидних внутрішніх викликів його військовій політиці.

Нині мало ознак значних антивоєнних настроїв у тилу у Росії. Навпаки, незалежні опитування вказують на постійно високий рівень суспільної підтримки вторгнення, тоді як ті, хто проти, переважно воліли зберігати мовчання чи втікати з країни.

У той час як багато хто сумнівається в достовірності даних опитувань при диктатурі, повна відсутність будь-яких значних зусиль протестувати проти війни вказує щонайменше на пасивне прийняття вторгнення.

Перспективи кремлівського перевороту виглядають так само примарними. Хоча багато представників російської еліти, як кажуть, були вражені рішенням про вторгнення в Україну, відтоді вони змирилися з новою реальністю і здебільшого надто залежать від Путіна, щоб кинути серйозний виклик Кремлю.

Отже, військові залишаються єдиним потенційним джерелом серйозної опозиції війні. Якщо російські командири й надалі використовуватимуть тактику "людських хвиль атак", а мобілізовані будуть гинути у великих кількостях, нинішня хвиля невдоволення може перерости у відкритий заколот із вкрай непередбачуваними наслідками для Путіна та його режиму.

Важливість морального духу у війні давно визнана. Наполеон Бонапарт, як відомо, зазначив, що три чверті військового успіху залежать від морального духу. Це допомагає пояснити, чому в перший рік вторгнення українська армія настільки вражаюче показала перевагу, тоді як сама Росія щосили намагалася відповідати своєму довоєнному статусу другої за силою армії у світі.

Важливо відзначити, що українці достеменно знають, за що воюють. Вони захищають свої домівки та сім'ї від ворога, який має намір вчинити геноцид і стерти їхню країну з лиця землі. Зрозуміло, їм не потрібна додаткова мотивація. Навпаки, росіяни кажуть, що борються проти всього – від розширення НАТО та гей-парадів до англосаксонських сатаністів та українських нацистів.

У той час як українські солдати зосереджені на чітко визначеній меті звільнення своєї країни, військові цілі Росії здаються набагато більш двозначними і часто наражаються на раптовий перегляд. Якщо взяти до уваги гарматне м'ясо російських генералів, то не дивно, що бойовий дух стає серйозною проблемою для путінської армії.

Чи може занепад морального духу рішуче підірвати російське вторгнення? У нас має бути найкраще уявлення про масштаби проблеми протягом найближчих кількох місяців, адже і Росія, і Україна проводять великі весняні наступи, які стануть перевіркою стійкості їх армій.

На цьому етапі Путін готується до тривалої війни і все ще сподівається пережити Захід. Він має стабільну базу вдома і достатньо ресурсів, щоб потенційно продовжувати вторгнення ще як мінімум два роки. Проте ситуація може кардинально змінитись, якщо його деморалізована армія відмовиться воювати.

Переклад Gazeta.ua