Путін зазнає поразки в інформаційній війні

Масова відраза до недавніх заяв Лаврова про Голокост є нагадуванням про прірву, що відокремлює Росію від цивілізованого світу

У той час як світ готується відзначити Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту 27 січня, ЄС звинуватив Росію в "зневажанні пам'яті" 6 млн євреїв, які загинули під час Голокосту. Цей закид пролунав після суперечливих недавніх слів глави МЗС Росії Сергія Лаврова, який порівняв західну підтримку України з нацистським геноцидом європейського єврейства, – пише Пітер Дікінсон для Atlantic Council.

Виступаючи 18 січня, Лавров заявив, що коаліція західних країн на чолі зі США йде стопами Наполеона і Гітлера з метою знищити Росію.

"Вони ведуть війну проти нашої країни з одним і тим самим завданням – остаточне вирішення російського питання", – сказав він, маючи на увазі сумнозвісне "остаточне вирішення" Гітлером єврейського питання.

Порівняння Лаврова допомоги Україні з Голокостом зустріли широку міжнародну критику. У різко сформульованій заяві глава зовнішньополітичного відомства ЄС Жозеп Боррель заявив, що слова його російського колеги були "цілком недоречними, неповажними і зневажають пам'ять 6 млн євреїв та інших жертв, які систематично вбивалися під час Голокосту. Маніпулювання правдою Кремлем для виправдання своєї незаконної агресивної війни проти України досягло ще однієї неприйнятної та ганебної точки".

МЗС Ізраїлю назвало слова Лаврова "неприйнятними", а французькі дипломати заявили, що спроба російського міністра закордонних справ порівняти міжнародну опозицію вторгненню в Україну з Голокостом була "обурливою та ганебною". Глава МЗС Великої Британії Джеймс Клеверлі назвав слова Лаврова "абсолютно огидними", зазначивши, що "Росія не є жертвою. Росія – агресор".

У США офіційний представник національної безпеки Джон Кірбі висловив обурення спробою Лаврова провести паралелі між нацистським геноцидом і реакцією світу на напад Росії на Україну. "Як він сміє порівнювати щось із Голокостом, не кажучи про війну, яку вони розпочали. Це майже настільки абсурдно, що на це не варто реагувати, окрім як дійсно як на образу, в якій він намагався представити нас у термінах Гітлера і Голокосту", – сказав він у Білому домі.

Це не перше загравання Лаврова з антисемітськими історичними збоченнями. Під час виступу на італійському телебаченні навесні 2022 року він викликав обурення, повторивши горезвісне антисемітське кліше, що Гітлер був євреєм. На запитання, чому Росія наполягає на тому, щоб називати Україну "нацистською державою", незважаючи на те, що президент України Володимир Зеленський – єврей, Лавров відповів, що у нацистському лідері Адольфі Гітлері "теж була єврейська кров".

Наслідки падіння Лаврова в убогий світ антисемітських теорій змови були передбачувано серйозними. Після хору міжнародного засудження, очолюваного Ізраїлем, Володимиру Путіну довелося втрутитися. На початку травня російський диктатор зателефонував до прем'єр-міністра Ізраїлю, щоб особисто вибачитися від імені свого міністра закордонних справ.

Реакція міжнародної спільноти на помилки Лаврова ілюструє обмеженість пропагандистських наративів, розроблених Москвою для виправдання вторгнення в Україну. У той час як задурманена аудиторія всередині Росії була значною мірою переконана спробами звинуватити у військових діях "українських нацистів" і "русофобський Захід", ці необґрунтовані аргументи виявилися набагато менш переконливими на міжнародному рівні та послужили подальшому підриву довіри до Кремля, яка й так падає.

Спроби Росії представити українців нацистами не є новими і сягають радянської пропаганди воєнного часу. Останніми роками Кремль з ентузіазмом відродив цю тактику дегуманізації українців та узаконення спроб придушити українську незалежність. Це добре працює в сучасній Росії, де путінський режим виростив культове шанування ролі СРСР у Другій світовій війні, включаючи демонізацію всіх противників як "фашистів". Проте відсутність будь-яких фактичних доказів на підтримку цих отруйних тверджень спричиняє у сторонніх спостерігачів глибокий скептицизм.

Як сам Лавров зрозумів під час минулорічного провального інтерв'ю італійському телебаченню, більшість людей, які живуть за межами задушливих рамок кремлівської пропагандистської бульбашки, розглядають обрання російськомовного єврейського президента України Зеленського як переконливий доказ, що Україна – це будь-що, тільки не нацистська держава.

Так само постійні невдачі крайніх правих партій України в отриманні понад 2% голосів на національних виборах перетворюють на насмішку весь наратив Москви про "нацистську Україну". За 11 місяців, що минули з початку повномасштабного вторгнення, Росії ще слід ідентифікувати когось із "нацистів", з якими вона, як стверджує, воює, або точно визначити, що на практиці означає заявлену мету війни – "денацифікацію".

Зловісні звинувачення Лаврова в антиросійських змовах страждають на ті ж проблеми. У той час як російська аудиторія десятиліттями була привчена розглядати свою країну як безневинну жертву ірраціональної західної русофобії, у світі зростає розуміння, що міжнародне співтовариство насправді надто повільно реагує на загрози, що зростають від путінської Росії.

Далекий від прагнення знищення Росії, Захід відповів на агресивні війни Москви в Грузії та Україні серією помилкових "перезапусків" та нескінченною політикою умиротворення. Справді, лише коли в лютому 2022 року Путін розв'язав найбільший конфлікт у Європі з часів Другої світової війни, західні лідери нарешті неохоче визнали потребу протидії Кремлю. Навіть зараз, коли російське вторгнення наближається до річної позначки, у дебатах про підтримку Заходом України надалі переважають надмірна обережність та виснажливе бажання уникнути ескалації. Це явно не дії міжнародної коаліції, яка прагне "остаточного вирішення російського питання", як це безглуздо стверджує Лавров.

Україні ще зарано заявляти про перемогу в інформаційній війні. Російські дезінформаційні наративи продовжують знаходити відгук у вустах західного співтовариства, а також апелюють до поширених антизахідних настроїв переважно в Азії, Африці та Південній Америці. Але масова відраза до недавніх заяв Лаврова про Голокост є своєчасним нагадуванням про дедалі більше непереборну прірву, що відокремлює альтернативну реальність Росії від реального світу.

Майже через рік після початку повномасштабного вторгнення в Україну лише жменька інших країн-ізгоїв надалі готова підтримувати Росію на світовій арені, тоді як міжнародна аудиторія відкидає заяви Кремля про примарних фашистів та антиросійські змови. Натомість зростає визнання, що війна в Україні – акт неприкритої імперіалістичної агресії, яка загрожує дестабілізувати весь світ.

Атака Росії на Україну побудована на безпрецедентній павутинні обману та спотворень. У міру того, як ця брехня втрачає силу, а реальність путінської програми геноциду стає неможливо ігнорувати, складається консенсус щодо того, що війна в Україні закінчиться лише тоді, коли Росія зазнає рішучої поразки.

Переклад Gazeta.ua