Це відвертий геноцид. Відмовка "я не знав" не спрацює

Наміри Путіна занадто очевидні, щоб робити вигляд, ніби це просто війна, а не знищення нації

Звільнення Херсона на початку листопада спричинило хвилю ейфорії, оскільки українці святкували знаменну перемогу над армією Володимира Путіна, що вторглася. Через кілька тижнів цей святковий настрій поступився місцем занадто знайомим почуттям горя й люті, адже українська влада виявляє докази військових злочинів, скоєних під час восьмимісячної російської окупації міста, – пише Пітер Дікінсон для Atlantic Council.

Цей похмурий процес уже повторювався у сотнях звільнених сіл, селищ та міст по всій північній та східній Україні. Російські війська, які щоразу відступали, залишали по собі велике місце злочину з масовими похованнями, камерами тортур, сексуальним насильством і глибоко травмованими спільнотами. Звіти про страждання мирних жителів напрочуд схожі від регіону до регіону, що вказує: ці злочини – результат навмисної політики Кремля, а не самостійних дій окремих підрозділів російської армії.

Скрізь, де Росія встановлює контроль, будь-кому, хто вважається потенційною загрозою для окупаційної влади, загрожує викрадення. Сюди входять вибрані місцеві чиновники, ветерани Збройних сил, активісти громадянського суспільства, журналісти та всі, кого підозрюють у відвертих проукраїнських симпатіях. Багато жертв піддаються тортурам і стратам. Інші просто зникають. Тим, хто уникає викрадення, загрожує примусова депортація до РФ. Вважається, що таким чином за останні дев'ять місяців були депортовані мільйони мирних жителів України, зокрема тисячі дітей.

Звірства, здійснені російськими військами в окупованих регіонах – лише частина ширшої програми геноциду, яка характеризує вторгнення, розв'язане Путіним 24 лютого. У районах, окупованих Кремлем, усі символи української державності методично знищують та нав'язують населенню нову російську імперську ідентичність. З Росії привозять вчителів для ідеологічного оброблення українських школярів, доступ до українських ЗМІ блокують, а українську мову забороняють.

Намір Путіна знищити українську державність та викорінити українську національну ідентичність був очевидним задовго до того, як російські танки перетнули кордон на початку року. З того часу його загрозливі заяви супроводжують злочинні дії його армії. Раніше апологети могли заперечувати геноцидну риторику російського диктатора як просту політичну гіперболізацію, але тепер це неможливо.

За роки до нинішнього вторгнення Путін публічно заперечував право України на існування та наполягав на тому, що українці насправді – це росіяни, чи "один народ", що їх штучно та несправедливо відокремили від батьківщини. Влітку 2021 року він зробив дуже незвичайний та показовий крок, опублікувавши трактат із 5000 слів, у якому доводив нелегітимність української державності.

Напередодні вторгнення Путін розкритикував сьогоднішню незалежну українську державу як нетерпиму, "антиросійську" і заявив, що Україна є "невід'ємною частиною нашої власної історії, культури та духовного простору Росії". Пізніше прямо порівняв своє вторгнення з імперськими завоюваннями російського царя Петра І у XVIII столітті та вихвалявся, що "повертає історично російські землі". Наприкінці вересня незаконно анексував чотири частково окуповані області України, заявивши, що вони приєдналися до РФ "назавжди".

Інші високі кремлівські чиновники та пропагандисти режиму висловлювалися ще відвертіше щодо мови геноциду, яку вони використовували для підтримки вторгнення. Колишній президент РФ Дмитро Медведєв недавно назвав українців "тарганами", а українську націю "міфічною". Тим часом, у ретельно підібраних політичних ток-шоу на державному телебаченні Росії заклики до геноциду проти українців стали цілковитою нормою. Експерти дегуманізують та демонізують українців, рутинно ставлячи під сумнів існування окремої української нації та побіжно міркуючи про необхідність знищення української держави.

Приголомшлива кількість заяв про геноцид, що виходять із Росії після початку вторгнення в Україну дев'ять місяців тому, дозволяє відносно легко показати намір, такий важливий при виявленні актів геноциду. ООН визначає геноцид як будь-яку з п'яти дій, "вчинених з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу". Масові вбивства, систематичні порушення прав людини, насильницькі депортації та навмисне руйнування цивільної інфраструктури, вчинені російськими військами, означають, що Москва, можливо, винна у скоєнні всіх п'яти актів геноциду в Україні.

Незважаючи на поширення інформації про військові злочини, що скоюються в Україні, багато хто в міжнародній спільноті надалі не хоче відкрито говорити про геноцидальні цілі російського вторгнення. Натомість тривають дебати про небезпеку приниження Путіна та потребу врегулювання шляхом переговорів. Численні високі чиновники і видатні коментатори наполягають, щоб ставитись до вторгнення так, ніби це особливо неконтрольована прикордонна суперечка, а не вправи з національного знищення. Насправді будь-які розмови про компроміс із Кремлем абсурдні та непристойні. Прихильники умиротворення мають визнати, що між геноцидом зі сторони росіян та виживанням української нації не може бути золотої середини.

Після Другої світової війни післявоєнні глядачі озиралися назад на жахи нацистського режиму і питали, як допускалися злочини такого масштабу. Багато хто з тих, хто пережив війну, протестували, казали, що зовсім не знали про звірства, що відбуваються навколо них. Подібні відмовки не спрацюють у цій ситуації. Навпаки, незаперечні докази військових злочинів Росії та відкрито продемонстровані наміри геноциду Москви означають, що коли майбутні покоління озирнуться на путінський геноцид українців, ніхто не зможе заявити, що нічого не знав.

Переклад Gazeta.ua