У відщепенця Путіна мало причин святкувати ювілей

Рішення розпочати війну перекреслило навіть ті мізерні здобутки, які в нього були

Сьогодні, 7 жовтня, Володимир Путін відзначає своє 70-річчя, але російський правитель не має особливих причин для святкування. Упродовж більшої частини свого 22-річного правління йому приписують омолодження Росії та повернення країни на передній план світових справ після принижень 1990-х. Однак його рішення вторгнутися в Україну зробило його особисто токсичним, а Росію більш ізольованою у світі, ніж будь-коли раніше. Менш як за рік Путін Великий став Путіним-відщепенцем, – пише Пітер Дікінсон для Atlantic Council.

Мало хто міг передбачити такий поворот подій 24 лютого, коли він розпочав атаку на Україну. Більшість спостерігачів у Росії та на Заході з упевненістю очікували, що український опір впаде протягом кількох годин, що дозволить Москві встановити у Києві дружній до Кремля маріонетковий режим. Це мало стати найбільшим досягненням Путіна, яке б виправило те, що він і мільйони росіян щиро вважали несправедливістю пострадянського світоустрою.

На жаль для Путіна, Україна дала відсіч. Мужність і рішучість, проявлені українським народом у бурхливі перші дні вторгнення, викликали захоплення в світі та змінили міжнародне сприйняття. Конфлікт, який Путін зображував як "спеціальну військову операцію" для вирішення законних проблем безпеки Росії, тепер широко визнавали як жорстоку та абсолютно нелегітимну імперіалістичну загарбницьку війну.

З того часу бойові успіхи Росії надалі погіршувалися. Армія Путіна зазнала поразки у битві за Київ і була змушена повністю відступити з півночі України. Потім ЗСУ відчайдушно билися з його військами на сході України, а потім досягли приголомшливих успіхів у контрнаступі на східному та на південному фронтах. Москва зазнала приголомшливих втрат, зокрема, загинули десятки тисяч солдатів і десятки командирів. Колись хвалена російська армія стала посміховиськом, її танки тягнуть українські трактори, а її часті відступи маскуються під "жести доброї волі".

Це сильно вдарило по моральному духу. Російські війська, що втікають, залишили так багато військових машин і складів зі зброєю, що тепер Москва офіційно є основним постачальником зброї в Україну. Через те, що велика кількість російських військових просто відмовляється воювати, Путін недавно був змушений запровадити нові драконівські покарання для дезертирів, а також оголосити про першу з часів Другої світової війни мобілізацію в Росії.

Незрозуміло, чи дозволять ці відчайдушні кроки Путіна зупинити гниття у його армії. Міжнародні санкції ускладнюють для Росії заміну величезної кількості зброї, втраченої в Україні, у той час як багато хто сумнівається у військовій цінності погано навчених і деморалізованих призовників проти дедалі краще озброєних і чудово мотивованих українців.

Біди Путіна не обмежуються полями битв в Україні. Його стрімке вторгнення також серйозно підірвало міжнародні позиції Росії. Країни у традиційній сфері впливу Москви надихнулися поганим станом російської армії і тепер відкрито кидають виклик Кремлю.

Казахстан у війні став на сторону Заходу і водночас зближується з Китаєм. На Південному Кавказі Росія виявилася беззубою на фоні нового спалаху війни між Азербайджаном і Вірменією. Країни Балтії стали ключовими прихильниками української справи і ввели жорсткі обмеження на в'їзд для всіх громадян Росії, у той час як білоруський диктатор Олександр Лукашенко, який навіть залежить від Кремля, опирається тиску РФ, щоб приєднатися до вторгнення. На даному етапі, схоже, Україна стане кладовищем путінських імперських амбіцій.

Спроби російського диктатора розділити Захід також сприяли зворотним результатам. Трансатлантична співпраця активізувалася після вторгнення в Україну, а Європа відреагувала на енергетичний шантаж Москви, повільно, але невпинно покінчивши з залежністю від російської нафти та газу. Найгірше для нього, що НАТО розширилося до порогу Росії, а Швеція і Фінляндія відмовилися від десятиліть нейтралітету та подали заявки на членство у військовому союзі.

Схоже, навіть традиційні партнери Путіна охолонули. Лідери Китаю та Індії недавно висловили занепокоєння через вторгнення в Україну, в той час як лише жменька інших країн-ізгоїв зараз готова підтримати Росію під час голосування в ООН.

Нинішнє тяжке становище Путіна тим більше разюче, що його майже повністю спричинив він сам. Його добре задокументована одержимість Україною явно затуманила його свідомість і призвела до низки катастрофічних рішень, які звели нанівець прогрес, досягнутий у перші роки його правління. Ця нав'язлива ідея корениться в переконанні Путіна, що поява справді незалежної України – історична аберація, яка представляє екзистенційну загрозу для самої Росії.

Переслідуваний розпадом СРСР, він переконаний, що консолідація демократичної та європейської України стане каталізатором для наступної глави імперського розвалу Росії.

Попри всі його зусилля щодо стримування конфлікту всередині України, є ознаки, що в путінську Росію справді приходить нестабільність. Поки що російська громадськість переважно голосує ногами. Приблизно 700 тис. росіян втекли з країни у перші два тижні після оголошення мобілізації. Однак є також ознаки зростання протестних настроїв. Особливо у бідних регіонах, таких як Дагестан, де етнічні меншини вже зазнали невідповідних втрат за перші сім місяців вторгнення.

Що ще більше турбує Путіна, то це те, що серед кремлівської еліти зростає кількість свідчень про чвари. В останні дні ключові прихильники режиму, такі як чеченський лідер Рамзан Кадиров та засновник групи найманців ПВК "Вагнера" Євген Пригожин, здійснили вельми незвичайні публічні атаки на міністра оборони Сергія Шойгу та російських воєначальників, які очолюють вторгнення в Україну.

Ця хвиля невдоволення, що наростає, також очевидна на російському державному телебаченні. Ретельно зрежисовані політичні ток-шоу, які домінують у провідних російських ЗМІ, широко сприймаються як барометр настроїв у Кремлі. Протягом кількох місяців улюблені пропагандисти режиму зберігали оптимізм щодо війни. Проте в останні тижні тон став помітно похмурішим після нищівних поразок Росії на харківському та херсонському напрямках.

Наразі критики зосередили свій вогонь на військових. Однак якщо втрати Москви на полі бою продовжать зростати, то, безсумнівно, це лише питання часу, коли російська громадськість визнає, що проблема в самому Путіні.

Переклад Gazeta.ua