Театр передчував війну. Під час страшної навали діє і навіть лікує

Про театральний календар воєнного часу

Мирний театральний календар березня весь у святах: 20-го – День театрів для дітей та молоді, 21-го – День лялькаря. Ну й найбільше мистецьке свято припадає на 27-е – День театру.

У цьому порядку прослідковується й еволюція сприйняття театрального мистецтва. Перший дотик до театру дитина отримує через казки, які розповідають кумедні персонажі театру ляльок.

До мирних планів українців своїми брудними чоботами увірвався окупант, який брязкає зброєю, забирає життя, розповідає нісенітниці про "порятунок". Бомбить житлові будинки, обстрілює школи та лікарні, знищує інфраструктуру.

Березень розпочався з авіаударів по центру Харкова, де постраждав Театр ляльок імені Віктора Афанасьєва. Вчергове здригнувся весь цивілізований світ від злочинних дій агресора, коли 16 березня потужна бомба влучила у будівлю Донецького обласного драматичного театру в Маріуполі. У сховищі перебували сотні місцевих мешканців, які втратили домівку від все того ж "порятунку". А в День лялькаря військові Росії викрали директора Херсонського театру ляльок Віктора Гаврилюка (нині знаходиться на волі. – Gazeta.ua). Й це лише маленька вибірка з жахіть, які запропонували непрохані "визволителі".

Але театр живе! Говорить і діє навіть під час страшної навали.

Звісно, йдеться про ту його свідому частину, яка й за мирних часів була проактивною, і не розглядала мистецтво лише у розрізі розваг.

Згадую вересень 2018-го, коли на київській "Сцені 6" з'явилися вистава "Погані дороги" – постановка Тамари Трунової за п'єсою Наталки Ворожбит. Тоді, переводячи потужне враження від перегляду в слова, написав таке: "Війна. На долю кожного покоління вона випадає своя. Мого дядька проводжали до Афгану. Мій дід, воював у 1941-му. На долю його батьків також якісь мілітаристські забавки приходилися. Нічого не змінилося. Відмінності хіба що в обмундируванні, засобах ведення бою, радіусі враження від озброєння".

Наступного разу був розплющений "Поганими дорогами" по кріслу у столичному Театрі на Лівому березі, де постановка отримала постійну прописку. Перенесення відбулося з повним збереженням тонів і напівтонів – величезна філігранна робота. Й мистецька засторога отримала новий, гучний майданчик для висловлювання.

Далі були фестивалі, конкурси, перемоги. А поряд з тим – заздрість колег та ігнорування визначної роботи медійним прошарком.

Проте, затовкти театральну перлину не вдалося. Найбільш переможна новина до дня народження Кобзаря під час війни – оголошення лауреатів Шевченківської премії. В театральній номінації – Тамара Трунова, Наталія Ворожбит, Андрій Ісаєнко, Валерія Ходос за виставу "Погані дороги" Київського академічного театру драмі і комедії на лівому березі Дніпра.

Ось вона, сіль, що потрапляє у відкриту рану. Реагент, на який не зважали, але який зрезонував атомною силою, коли час настав.

Адже і сама п'єса, і її книжкова версія (торік вийшла у "Видавництві Анетти Антоненко"), і художній фільм у режисурі Наталки Ворожбит – на всі голоси застерігали та ілюстрували. А для усвідомлення намірів донецького "пробника" в масштабах всієї країни, виходить, треба було дочекатися широкомасштабного військового вторгнення в Україну.

Шаблонні фрази про краще пізно, аніж ніколи, намагаються встрибнути до тексту. Але нічого з цього не "краще". Ми живемо в часи, коли акустика культури далеко не одразу пробиває "захисні" нашарування мас. Свідомий український театр всі останні роки просто бринить роботами "у передчутті війни" та діагностиці суспільного стану. Окремий огляд можуть скласти самі лише звернення до пророчих текстів Орвелла – найсвіжішу прем'єру за фрагментами "Колгоспу тварин" встигли зіграти на сцені Київського ТЮГу (вистава "Аутсайдери" режисера Олега Мельничука), не говорячи вже про чисельні варіації на тему "1984", включно із пластичною версією в репертуарі "Київ Модерн-балету" – постановка Іллі Мірошніченка та Катерини Кузнецової.

Коло замкнулося, уп'явшись у наявну безпомічність вчасно та гучно доносити перестороги, які митці відчувають зазвичай гостріше та об'ємніше. Від книжки, фільму, вистави до світогляду людей, що приймають доленосні рішення – нездоланна прірва. Принаймні була до цієї війни.

Тому саме вчасно повертатися до театрального календаря. Перші вистави, оговтавшись від початку війни, зіграли саме лялькарі. Далеко не всі на своїх стаціонарних сценах, але зіграли. Майданчик для казок розгортається імпровізаційно – де у хостелі із дітьми-переселенцями, де у приміщеннях із заздалегідь анонсованим часом. Грають усюди, де є можливість закладання здорового фундаменту маленьким громадянам незламної України.

Театр "І люди, і ляльки" до зустрічі із малечею підійшов із підготовкою – поради і консультації психолога втілюються у проведенні попереднього тренінгу з дітьми. У такий спосіб приводять їх до спільного настрою, вибудовують відповідну атмосферу. По завершенню вистави так само не поспішають розходитися – влаштовують обговорення.

У лікувальній та виховній силі мистецтва переконані й учасники проєкту "Театр рятує". Ініціатива виникла серед митців зі Львова, Харкова, Маріуполя, Запоріжжя, Києва, які вимушено опинилися у Львові. Виставу "Сонячне небо" вже побачили дошкільнята 20 березня. Створене дійство має на меті реабілітацію мам та дітей, які потрапили в стресову ситуацію через втрату дому. А в широкому сенсі – через мистецтво будує наше мирне та свідоме майбутнє.

Не можна сказати, що дорослий театр зійшов зі сцени. Аж ніяк! З перших днів військового вторгнення зачинені від вистав лише звичні театральні сцени. Проте, працює культурна дипломатія, митці гуртуються в усіх куточках, куди розкидала їх війна, втілюють задуми за кордоном, представляють Україну та привертають додаткову увагу до жахіть війни. Ті самі "Погані дороги" в режимі акторських читок прозвучали багатьма мовами різними європейськими країнами. А ще одну з п'єс Наталки Ворожбит – "Саша, винеси сміття", про больові фантоми війни – почали майже одночасно репетирувати Максим Голенко в Одесі та Стас Жирков у Вільнюсі, поки що в онлайн форматі.

Ось і виходить – колообіг мистецтва в природі – прояснення та закріплення уроків історії із дорослим глядачем і виховання та формування свідомості юного віку.

Бути цьому й зараз, під час війни, й тривати тому по перемозі!

Сергій Винниченко, для Gazeta.ua