Театри накрила хвиля колядок. На які вистави варто піти

Традиції та сучасність підсилюють один одного

Серед розсипів театральних антології траплялося всякого. Проте жодного разу донині не бувало різдвяно-колядної тематики. Аж раптом...

Потужний поштовх стався на Святвечір, святкувати який до Києва приїхав Львівський муніципальний театральний, художньо-дослідницький та освітній центр "Слово і голос". Добиратися до Центру Курбаса на виставу довелося гарно вбраною Софійською площею та крізь чужеземні мелодії джингл-белсівського штибу, що лунали з гучномовців.

А всього пару кроків у двір – й на мікрокамерному театральному просторі стається справжнє диво. Ані тобі масивних та рухомих декорацій, ані хитромудрих костюмів... Чотири виконавиці словом і голосом розсувають сценічний прямокутничок до масштабів безмежжя всесвіту. Без крику та надриву, вельми просто, але надпотужно, із акцентом народного виконання лунають багатоголоссям колядки, з яких сплетений вінок вистави. Співають четверо, а чується хор віків. Звук у чистому своєму вигляді, який не потребує ані музичного забарвлення, ані чого додаткового.

Мінімалізм вистави "NovaКоляда" в усьому. У тому числі й у художньому вирішенні. Випестуваному декораційними вигородками великих сценічних майданчиків глядачу доведеться суттєво перенаводити оптику. Проте після переналаштування відбувається наступне диво – рух дівчат від краю до краю сцени набуває концептуальності. Голоствольне дерево в їхніх руках наливається та розквітає. Адже лише сповнений словом, сльозою, теплом, тілом паросток отримує шанс заквітнути. Kolyada-пошук прадавнього коріння спрацьовує в сценографічному розумінні, пробирає до кісточок в глядацькій залі, й потому ще тримає довгий час.

Розклад показів "Слово і голос" мають регулярність у рідному Львові. Проте у січні 2022-го помітна присутність колективу із гастрольними виступами й у столиці. "NovaКоляда" йтиме на трьох різних майданчиках – і на Правому, і на Лівому березі."Світоявлення" – в капсулі Андріївської церкви, де політ чарівних голосів нестиметься у вишину...

Хвиля колядок настільки захопила мене у приємний полон, що наступним днями зустрічав їх знову і знову. Чи то на свіжопрем'єрній виставі "Ніч перед Різдвом" у постановці Ігоря Федірка, чи у сценічному хіті з прем'єрного 2018 року "Різдвяна рукавичка" режисерки Катерини Лук'яненко. Обидві вистави – репертуар Київського академічного театру ляльок.

Буковинська поїздка, ніби як логічне продовження. Всього у 20 кілометрах від Чернівців є село Топорівці із церквою Святого Іллі Пророка, датованою XVI століттям. Вполював там цілу серію яскравих взірців буковинських колядок. Найунікальнішу, з якої прориваються гірські грузинські мотиви, у виконанні Юрія Марчака, художнього керівника Чернівецького українського музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської. Він народився саме в цьому буковинському селі.

Зовсім зі свіжого – Святвечір 6 січня.

Театр. Й колядки!

Цього разу "Вертеп". Вистава студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого.

Здавалося, студенти й студенти. Але ж ні. У кожного з них своя історія присутності колядок у житті. Знання класичних варіантів виконання, й невтримне бажання доторкнутися до цього коріння сучасною та актуальною мовою свого покоління. Саме тому традиційні вертепні сюжети переплетені із оригінальним аранжуванням колядок, стилізований спів, костюми та палаюча енергія молодості. Покази обіцяють ще до Водохреща, допоки із зимою не розпрощаємося.

Також вартує звертати увагу на назву в афіші "Вертеп. Необарокова містерія". Такий проєкт у жовтні презентував режисер Богдан Поліщук. Окрім вишуканого виконання зачаровує масштаб втіленого задуму. Музично-театральний перформанс відтворює найдавніший український вертеп – Сокиринський (Галаганівського) 1770 року. Матеріали дістані зі сховищ Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, бережно оброблені, із фахівцями та консультантами відтворено ймовірне звучання, наближене до барокової традиції тогочасного виконання. Й разом з тим глядач отримав цілком сучасний театральний перформанс.

Прем'єрні покази відбулися у залі Великої лаврської дзвіниці Києво-Печерської лаври. Далі – в атріумі Українського дому. Обов'язково будуть наступні – святкуйте та слідкуйте за театральною афішою.

Такі вони традиції та сучасність. Коріння на молоде гілля.

Усе тримається разом, живить та підсилює один одного, дозволяє спиратися на минуле, щоб чіткіше вдивлятися у майбутнє.

Неодмінно світле та святкове майбутнє.

Сергій Винниченко, для Gazeta.ua