Кадровий голод – проблема №1 для наших роботодавців. Потрібні трудові мігранти

Щороку з України на заробітки виїжджає близько мільйона громадян

Ось цікаво.

У грудні 2021 року Німеччина вирішила спростити для німецьких роботодавців правила оформлення на роботу трудових мігрантів з України. Виникли, бачиш, у німців проблеми з нестачею робочої сили. І якщо раніше перед працевлаштуванням іноземця їм потрібно було спочатку пропонувати роботу власним громадянам, потім громадянам інших країн ЄС, а потім вони мали право брати на роботу громадян третіх країн, то зараз цей порядок є можливість оминати!

І знаєте, кого це насамперед стурбувало? Верховну Раду? Ні, поляків!

Днями голова польського кадрового агентства Кшиштоф Інглот заявив, що ситуація з міграцією українців до Німеччини – це серйозна загроза для Польщі!

На цьому можна було б закінчити. Але ні.

Може, у владних коридорах кадрового голоду і не спостерігають, але для вітчизняних роботодавців брак кадрів зараз проблема №1. І тільки за нею у топ-5 викликів йдуть проблеми з рейдерами, із свавіллям силовиків, митницею та підключенням до техумов!

І що нам робити, коли навіть колишній глава МЗС Павло Клімкін визнав, що щороку з України на заробітки виїжджає близько 1 мільйона громадян. До речі, за прогнозами Центру економічного відновлення, в Україні скоро залишиться 24-26 млн жителів, причому пенсіонерів буде значно більше, ніж працюючих.

При цьому за офіційними даними, на початку 2021 року в Україні працювало 23,4 тисячі іноземців.

Чи є вихід? Я не буду зараз писати про реформи та інвестклімат, які через певний час можуть розвернути ситуацію у разі наявності горезвісної політичної волі у влади. Хоч це також критично важливо. Ні, я лише вкотре попрошу наших законодавців виправити ідіотський та шкідливий для економіки закон №2058-VII, який у 2017 році встановив нижню межу зарплати, яку роботодавець має платити іноземним працівникам у 10 мінімалок. Що й у 2017-му було непідйомно багато – 37230 грн, а зараз це на місяць 65000 грн офіційної зарплати!

І не забудьте плюс до цього податки на зарплату і плюс шалені витрати на оформлення нерезидента – офіційний дозвіл для працевлаштування (6 прожиткових мінімумів на 1 рік), оформлення тимчасової посвідки на проживання (без хабарів не менше 8000 грн), мито для оформлення візи типу D, витрати на отримання ІПН для іноземця. Вже мовчу про дорогу та послуги юристів, які оформляють все це, тут як пощастить... У результаті іноземний фахівець обійдеться не менше 100 тисяч гривень на місяць. Що реально у разі топ-менеджерів, але непідйомно у разі залучення виробничих робітників.

Говорю і пишу про цю проблему, яку легко вирішити, з 2017 року. Коли "Текстиль-Контакт" запросили 12 ткачів із Узбекистану до нас на нове текстильне виробництво. Привезли, оформили людей, обладнали їм гуртожиток і вони навіть приступили до роботи, але через три місяці вийшов вищезгаданий новий закон і ми змушені були відправити узбеків назад. Хоча в Україні давно вже не готують спеціалістів текстильників – ні ткацького, ні оздоблювального виробництва. А в Середній Азії їх вистачає. І пропозиція ТК із зарплати їх влаштувала. Але чому зарплату спеціалістам мають встановлювати чиновники, а не ринок? А платити іноземцям у чорну та ризикувати нарватися на величезний штраф ми ніяк не готові. Додам, що з подібними проблемами стикаються практично всі підприємства українського легпрому. Та й упевнений, що так не лише у нашій галузі.

Але все-таки в результаті зустрічей і звернень Укрлегпрому цього року крига начебто скресла і 16 липня з подачі Мінекоміки у Раді зареєстрували законопроєкт № 5795, яким передбачалося внесення змін до чинного закону, зокрема забирали норму про обов'язкові 10 мінімалок для іноземців. І навіть 19 жовтня він потрапив до порядку денного ВРУ. І з того часу тиша...

Вимушений констатувати, що якщо країна не відкриється для трудових мігрантів, перспективи для нашої економіки найгірші. Точної цифри не скаже ніхто, але ~ до 5 млн наших громадян вже трудяться за кордоном. Зокрема, близько 2 млн – у Польщі, понад 80 тисяч – у Німеччині. А проблеми з нестачею робочої сили є у кожній європейській країні. І всі вони на промисловій вже основі, залучаючи українських рекрутерів, ЗМІ активно займаються пошуком українських фахівців. Наприклад, у Західній Україні незабаром нікому вже буде працювати на швейних фабриках і лише ковідні обмеження злегка пригальмували наростання цих процесів у 2020-2021 рр.

Питання до депутатів усіх політичних партій зрозуміле, прозоре і ні для кого не викликає політичних ризиків. Проти можуть бути тільки ті для кого "чим гірше, тим краще". Тому прошу всіх, хто може вплинути на якнайшвидше рішення, прислухатися до думки реального сектору економіки та вирішити наболілу для багатьох виробників проблему.

Оригінал