Усик прекрасний спортсмен. Але не треба його ідеалізувати

Нам треба відійти від категоричності в оцінках

У ситуації з Усиком усім нам треба відійти від категоричності в оцінках. Він прекрасний спортсмен й довів це навіть найзапеклішим скептикам.

Щодо його громадянської позиції є певні непорозуміння. Олександр народився й виріс у Криму. Півострів лише в 1954 році став частиною України. Й не просто України, а радянської України. Фактично, там був Радянський Союз до 1991 року.

Та й після теж. Я працював і жив у Криму два роки, з 2005 по 2007. Там була одна українська газета. А половина місцевих дивилися на Москву. Частина там і зарплату отримували.

Усик далеко не найгірший із них. Згадайте, як він позиціонував себе в образі козака на лондонській Олімпіаді. А виконання гопака після перемоги? Постійно підкреслював, що він українець.

Інша річ – історія з церквою. В Криму іншої церкви просто не було. А Московська вперто насаджувала російську мову й віру. А згодом прийшла і російська армія.

Зрештою, якщо підійти філософськи, то хіба західні німці повністю задоволені тим, як асимілювалися східні з колишньої НДР? Зараз там перемагають крайні праві прокремлівські партії. Або, якщо раптом уявити, що Калінінград знову стане німецьким Кенігсбергом. Хіба там щось зміниться за одне покоління? Так само, якщо Курили знову стануть Японією.

Процес зміни політичних поглядів на певній території – справа не одного десятка років. Силою його не прискориш. Треба лише гарним прикладом, методом переконання. Як це останні 100 років робить Америка своїм високим рівнем життя.

Звісно, нам хочеться аби всі, кого ми любимо, були ідеальними. Щоби ідеальний спортсмен Усик був ще й ідеальним патріотом і громадянином. Але він не такий. Як і Шевченко, Магучіх, чи інші. Це треба спокійно прийняти й працювати на благо країни. А не ідеалізувати тих, кого важко ідеалізувати.

Олег Федорчук, для Gazeta.ua