Українським уболівальникам треба зменшити амбіції

Зінченко не виглядає лідером збірної

Після Казахстану й Фінляндії нам треба заспокоїтися й забути про свої амбіції. Усі розмови попередніх місяців про підйом команди, якісь далекосяжні плани, виявилися передчасними. Ситуація нагадує Польщу 1980-1990 років. Тоді пішло покоління Бонека, Лято, Томашевського, Дейни. А вболівальницькі амбіції залишилися. Фанати звикли, що їхня збірна не може опускатися нижче певного рівня. А виявилося, що може.

Так і Україна. Поки не прийде ціла плеяда, підкреслюю плеяда, талановитих гравців – ніякого прориву не буде. Треба аби десяток-півтора українців грали у провідних європейських чемпіонатах, а 5-7 – у великих клубах. Доки цього не станеться, ми лишатимемося на рівні Болгарії, Румунії, Швеції.

Плюс утратилися самопожертва й дисципліна. Те, що завжди було в Лобановського. Він мав плеяду талантів, які були об'єднані товариським духом, самопожертвою і дисципліною. Нині нічого цього немає.

Без самопожертви немає нації. Без неї немає і футбольної команди. Я дуже шаную наших натуралізованих гравців, але хіба вони здатні жертвувати собою заради України? Хіба стала наша команда сильнішою відтоді, як за неї стали виступати Марлос і Мораєс? Чи стала сильнішою Росія з Маріо Фернандесом? А Польща в 90-х багато виграла з Олісадебе? Поляки зрозуміли, що це хибний шлях і не йдуть ним.

Повертаючись до гри, мушу сказати, що Зінченко не виглядає лідером цієї команди. Немає дисципліни в обороні. Пропускаємо в кожному матчі. А без міцної оборони нема на що сподіватися. І не треба себе тішити великою кількістю ударів, які перетворилися на усього лише один гол. Скільки ударів ми мали в грі зі збірною Франції? Але ж рахунок там теж був 1:1.

Олег Федорчук, для Gazeta.ua