Шевченко став Лобановським

Не програти Франції офіційний матч допоміг розгром у товариському

Результат матчу Франція – Україна – наслідок жовтневого поєдинку між цими командами. Як би Дешам не налаштовував своїх гравців, жовтневий розгром України міцно засів у їхніх головах. А тут ще й швидкий і зовні легкий м'яч Грізманна. А потім сталася закономірна річ. Україна, заспокоївшись, забила у відповідь. Декому може здатися, що це сталося випадково. Сидорчук долучився до атаки й ударив. Однак до цієї випадковості призвела низка закономірностей. Сидорчук гарно грав у відборі, Бущан надійно захищав ворота, Караваєв регулярно йшов в атаку правим флангом. Тобто, якщо команда організована, системно грає, то й випадковості їй допомагають.

Я радий, що італійський штаб збірної під керівництвом Шевченка методом проб і помилок повернувся до того раціонального футболу, який був властивий нашій команді з часів Лобановського, Фоменка й Блохіна. Результат матчу – по грі. Виокремлювати когось із нашої збірної я би не став. Хіба що важко дався матч новому капітану - Олександрові Зінченку.

Мене не дивують гарні результати не топових збірних – Туреччини, Чехії, України. Зіркам із великих клубів важко знайти мотивацію. Ну якою в цьому матчі вона може бути у Мбаппе? Чи Грізманна? Раніше свист чи оплески трибун могли мобілізувати зірок в одному конкретному матчі. Це був своєрідний допінг. А тепер його немає. І великим гравцям важко себе зламати в психологічному плані.

А Україну, Туреччину чи Чехію налаштовувати не треба. Такі матчі, як учорашній, для деяких виконавців трапляються кілька разів у житті. Однак жодного страху в діях збірної України я не помітив. Грали спокійно, впевнено, гнули свою лінію. І результат прийшов.

Олег Федорчук, для Gazeta.ua