Зеленський і "какие-то чемоданы"

Виборці президента не хочуть бачити очевидного

Найслабшим місцем радянської телевізійної казки про Штірліца є момент, коли Мюллер просить згаданого Штірліца пояснити, звідки взялися відбитки його пальців на знайдених у радянської радистки валізах з радіостанцією. Виглядає так, що есесівський генерал благає радянського шпигуна придумати щось хоч трохи правдоподібне, аби не завершувати серіал. П'ятдесят років тому, над цим епізодом збиткувалися всі, хто бодай раз у житті мав справу із слідством. Бо за таких обставин навіть дільничний з якого-небудь Кагарлика доведе справу до кінця за кілька хвилин. А тут цілий генерал СС нічого не може!

Те ж саме ми маємо і тепер. Сліди "пальців" Володимира Зеленського неозброєним оком проглядають у чи не щоденних його поступках Росії. Згадайте хоча би здачу "вагнерівців" чи нещодавнє "зникнення" полковника СБУ, який втік від слідства у невідомому напрямку прямо із президентського Офісу. І таких "кейсів" у Зеленського скільки завгодно. За час правління чинного президента в Україну повернулися майже всі, хто втік до Москви після перемоги Майдану, а ті, хто ще не повернувся, не вилазять із телевізора на численних проросійських каналах.

Здавалося, все зрозуміло – всі ми добре знаємо ім'я та прізвище "російської радистки", точніше "радиста", який не відходить від Зеленського, здається, навіть уночі. Але ні – виборці Зеленського вперто не хочуть бачити очевидного, очікуючи, аби він "щось придумав". А що тут придумаєш? Хіба що робити як той кіношний Штірліц, який де треба і не треба волав "Хайль Гітлер!" Чинний президент України теж горлає де треба і не треба про свої рішучі наміри звільнити Крим та Донбас і вступити до НАТО, тимчасово припиняє трансляцію проросійських телеканалів. Водночас робить одну поступку агресору за іншою.

У старому кіно про Штірліца було добре видно, що досвідчений Мюллер бачить того Штірліца наскрізь, але чомусь вірить у незграбну брехню цього агента Кремля. І замість того, щоб заарештувати, дає йому можливість безкарно дефілювати повсюди у чорному есесівському мундирі на радість закоханим у того Штірліца телеглядачам і, особливо, телеглядачкам. Чому? Відповідь очевидна – ніякого Штірліца чи когось подібного ніколи в природі не існувало. Він існував виключно в уяві середніх здібностей радянського письменника, що вигадав росіянина із робітників, який зумів непомітно пробратися до Німеччини і, обдуривши тамтешню розвідку, дослужитися до полковника СС та передавати до Москви із Берліна "секретну інформацію". Усі численні пригоди Штірліца були можливі виключно у серіалі радянського виробництва.

Півстоліття тому автори того кіно не могли собі уявити, що знайдеться кільканадцять мільйонів людей, які повірять у вигаданого від початку і до кінця героя серіалу і оберуть його президентом. А потім, коли той виявиться не тим, за кого себе видавав, благатимуть як Мюллер із старого кіно, аби той швиденько придумав щось про "какие-то чемоданы", на яких зненацька знайшлися відбитки його пальців.

Микола Несенюк, для Gazeta.ua