Лобановського можна порівняти з Моуріньйо, а Бєскова – з Венгером

Видатні радянські тренери були б успішними у будь-якій професії

Недавно говорили про двох видатних футболістів – Олега Блохіна та Андрія Шевченка. Зараз хочу оцінити видатних тренерів радянської епохи, двох антиподів – Валерія Лобановського та Костянтина Бєскова.

Бєсков, на відміну від Лобановського, мав поетапну тренерську кар'єру, бо починав працювати із юнаками. У Лобановського вона почала розвиватися швидше. У 29 років Валерій Васильович вже працював тренером у першій лізі. У 34 очолив одну із найсильніших команд країни - київське "Динамо".

Коли Бєсков працював у "Спартаку" - Москва була центром футбольного життя. У місті було чотири-п'ять команд, які боролися за лідерство та мали власні амбіції. Можливості серед московських команд у "Спартака" були не найбільшими. Лобановський працював у Києві. На "Динамо" працювала вся Україна.

Обоє як тренери стали віце-чемпіонами Євро. Але загалом Бєсков був успішним в СРСР, а Лобановський має більше міжнародних здобутків.

Якби не Лобановський та Бєсков, то футбольний світ ніколи б не дізнався про багатьох гравців. Вони брали футболістів із нижчих ліг та розвивали їх до високого рівня.

Тактика. Бєсков не відразу прийшов до гри в короткий пас та контроль м'яча. Коли в тебе не було фізично сильних гравців, то потрібно було змінювати тактику ведення гри. Власне, десь так сформувався стиль короткого пасу, під який вже добирали гравців. Це людям подобалося. Крім того, журналісти любили Костянтина Івановича. Напротивагу цьому у Лобановського не відразу склалися відносини із медіа. Він конфліктував із репортерами. Але результати змінили ставлення преси до Валерія Васильовича. Лобановський дивився на футбол більш широко, прагматично. Запрошував швидких та витривалих гравців.

Лобановський та Бєсков були фанатично віддані своїй роботі. Це та категорія людей, які були б успішні у будь-якій професії. Дві харизми, системні особистості, які не боялися брати на себе відповідальність. Ніколи не ховалися за чужі спини в разі невдачі.

Поважали один одного. Але медіа підливали багато масла у вогонь протистоянь двох найсильніших тренерів країни 80-х. Вже тоді розпочалося велике протистояння між республіками. Через футбол відчувався вітер змін. Все це разом склало фронт протистояння.
Якщо порівнювати із сучасними спеціалістами, то, я думаю, що тут багато хто згадав би Юргена Клоппа та Хосепа Гвардіолу. Але це не буде точно. Я б сказав, що це скоріше Арсен Венгер – Жозе Моуріньйо. Француз, як і Бєсков, є прихильником естетики гри, а португалець, як і Лобановський, - результату.

Олег Федорчук, для Gazeta.ua