Досвід українців не дає надії на благополучне майбутнє

Кожен громадянин досконало володіє лише однією інвестиційною стратегією – міняє гроші на долари і тягне під матрац

Навіщо потрібні батьки? Ну, крім того, щоб зачати, народити і міняти памперси в юному віці? Звичайно для того, щоб дати дітям слушні поради, як вибудувати подальше життя. Годі й намагатися в одній колонці вирішити питання "батьків і дітей", але один аспект передачі батьківського досвіду, мабуть, можна і порушити. Питання фінансової освіти, - пише Іван Компан для NV.ua.

Більшість філософів і педагогів сходяться на думці, що найкращим прикладом для виховання дітей є особистий. Істинна правда! Але ось одна заковика: чи є у нинішніх "батьків" досвід успішного інвестування? Чи є чим ділитися, адже з початку 90-х і до нинішнього часу життя обдаровувало більшість з них тільки сумними прикладами? А якщо за ці роки і з'являлися якісь можливості для фінансового заробітку, то вони були, як комети, що проносяться в небі, — яскраві, звабливі, але, вони врешті-решт, швидко згорали в чорноті всесвіту.

Спочатку безслідно зникли радянські рублі, обірвавши епоху злиденної стабільності. Що не кажи, а купюри з профілем вождя світового пролетаріату були останнім фінансовим інструментом, який використовувався співвітчизниками для заощадження і накопичення. Протягом тридцяти років радянські громадяни зберігали гроші в ощадних касах, ні секунди не сумніваючись в безпеці та надійності своїх вкладень. І потрібно визнати, що це був найдовший період фінансової стабільності в житті багатьох українців.

Після цього з'явилися купони, про які навіть страшно згадувати, і нарешті, гривня, що була народжена в 1996 році і відтоді девальвувала на 93% щодо американського долара. Самі розумієте, з такими темпами знецінення національної валюти мова про те, щоб використовувати її, як засіб накопичення, взагалі, ніколи не йшла. Та й, думаю, досі не йде, незважаючи на зміцнення курсу в останні місяці. Нікому в голову не прийде закопувати банку з гривнями посеред городу або складати їх у банківську комірку для тривалого зберігання.

Якщо згадувати про інвестиції, то на думку спадає три сплески інвестиційної активності. По одному в кожному десятилітті за історію незалежності. Першим фінансовим інструментом в житті кожного українця стали приватизаційні сертифікати. Це був початок нової епохи. Зачаровані перспективами приватизації люди вірили, що роздані їм папірці стануть "Паперами", "Цінними", з великої літери, а з їх допомогою звичайні люди перетворяться на повноправних співвласників українських індустріальних компаній, що в ті часи ще запускали в космос ракети, які будували найбільші в світі літаки і смертоносні танки. Як мінімум, в уяві людей так воно і було. Шуму було не менше, а то й більше, ніж зараз, коли заходить мова про ринок землі, відкриття якого, на думку багатьох, має вирішити всі наші економічні і фінансові проблеми і зробити життя прекрасним на століття вперед. Чим закінчилося з приватизацією та сертифікатами — відомо.

Наступним сплеском став розквіт фондів взаємного інвестування, в середині минулого десятиліття. Ті, хто наважився вкладати, якийсь час заробляли десятки відсотків на рік, інвестуючи в помітно поріділі до того моменту ряди індустріальних гігантів, як і раніше щось виробляли, тільки добряче зносилися, розгубили колишню славу, але тим не менше все ще коптять небо своїми трубами. Чим закінчилося — відомо.

Ну і останнім вибухом інвестиційної активності стали ОВДП. Зруйнована за тридцять років промисловість перестала залучати інвесторів і в центрі уваги опинився борг. Борг, реальна вартість якого найвища в світі, що, звичайно ж не могло не викликати інтересу у фінансових спекулянтів. Особливо, якщо врахувати, що на розвинених ринках ставки близькі до нуля, а то й негативні. Чи вірять покупці українського боргу, що країна використовує їхні гроші, щоб побудувати нову платоспроможну економіку? Так їм наплювати! Вони вірять в те, що встигнуть забрати свої гроші до того моменту, коли втеча кредиторів стане масовою. Чим закінчиться — побачимо.

Єдиний висновок, який можна зробити, оцінюючи три інвестиційних сплески в історії України — це те, що кожен з них зробив багатими професіоналів, так звані "розумні гроші", а за все заплатили звичайні люди — "дурні гроші". Втім, Україна тут не унікальна, будь-який інвестиційний бум і на розвинених ринках, і на тих, що розвиваються, так зазвичай і закінчується.

Ось, власне, і все. Ось вам і пояснення того, чому кожен добропорядний і не дуже український громадянин досконало володіє лише однією інвестиційною стратегією. Він змінює свої гроші на долари і як мурашка тягне їх під матрац. А що залишилося, вкладає в нерухомість. На відміну від українських фінансових інструментів, що матрац, що квартири пережили фінансові кризи, девальвації, революції, порожні передвиборні обіцянки і багаторазову зміну влади. Нехай зелені банкноти занепали і трохи знецінилися, але вони є і за них можна купити якісь радощі життя. Потворні, побудовані без жодного плану твори зі скла з бетону, які знищили красу як мого рідного Києва, так і, впевнений, ваших прекрасних міст, що неабияк подешевшали, але вистояли. У них можна жити і їх можна здавати в оренду. Вони існують.

Ось вам, фактично, і весь досвід українського інвестування, що батьки можуть передати дітям. Досвід, який, на жаль, нічому доброму не вчить і не дає надії на фінансово благополучне майбутнє. Як це змінити? По-моєму, шлях один — вчити! Вчити дітей основам фінансової грамотності ще в школі, нарівні з математикою, фізикою та літературою. Упевнений, що ці знання їм дуже знадобляться в майбутньому, особливо, коли надії на гідну пенсію від держави тануть просто на очах.

Передруковується з дозволу автора