Бідне суспільство завжди живе на межі революції

Перестанемо сподіватися на рятівників, так і боятися перестанемо. А там і країну побудуємо

При всіх вадах нинішнього президента, потрібно віддати йому належне – демократію він все-таки зберіг. Чи то сил не було людям рот закрити, чи то руки не дійшли, а може, свідомо не захотів. У будь-якому випадку, таким лібералізмом президент дозволив країні зберегти одну з головних і принципових відмінностей від Росії. Навіть та інтрига щодо виборів, що в ці дні вже досягла кульмінації, його заслуга. Не будь свободи слова та демократії, зараз би дружно голосували за який-небудь "непорушний блок" дешевого газу і ортодоксальних скреп, - пише Іван Компан для NV.ua.

Досягнення? З точки зору глобальної цивілізації та історичного процесу, безумовно. Затребуване це досягнення нашим народом? Сумнівно. Жоден передвиборний плакат жодної партії не рясніє обіцянками ще вищих морально-етичних свобод. Напевно, немає попиту. Мова в основному про матеріальне - газ дешевше, пенсії вище, сало жирніше.

Принизливо? Анітрохи. Як ви думаєте, якщо запропонувати громадянам України вибір: демократія або добробут, що вони виберуть?

Дозволю собі аполітично припустити, що активна частина населення в робочо-дітородному віці, вибере добробут. Абсолютною більшістю! На підтвердження своїх слів наведу той факт, що безліч українців виїхали від демократії ближче до добробуту, до Польщі, Португалії та інших європейських демократії. "Ось-ось, саме в демократії поїхали!", – заперечить уявний опонент. Звичайно, в демократії, але в багаті демократії. І навряд чи ті, хто виїхав, насолоджуються там демократичним процесом, не маючи виборчих прав і часто не знаючи мови. Звучить трохи бездуховно, зате правдиво.

Добробут первинний. І є реальні приклади, що підтверджують цю тезу. Той же Сінгапур, який багато хто наводить як зразок, розмірковуючи про майбутнє України. Найвищий рівень життя, відсутність злочинності і при цьому ніякої демократії. І культури, до речі, теж. Хоча, напевно, на якомусь етапі вона почне з'являтися. Багаті європейські та американська демократії, що наростили поверх матеріального жиру хороший культурний прошарок, тому відмінне підтвердження. В умовах тотальної ситості свобода думки і слова вже навряд чи становлять загрозу існуючому ладу.

"Культура – це лише тоненька яблучна шкірка над розпеченим хаосом", – стверджував Ніцше. І якщо до цієї шкірки не додати ще один захисний шар, міцніше, то завжди є шанс, що хаос вирветься назовні. Саме так відбувалося в різних імперіях, з красивою культурною шкіркою, але без матеріальної броні. Літератори "срібного століття" не врятували Росію від жовтневого перевороту, як епоха Просвітництва у Франції не завадила пролитися рікам крові під час французької революції. І цей захисний шар називається добробутом. Досвід того ж Сінгапуру доводить, що броня добробуту може зробити багатонаціональний і до того ж мультирелігійний хаос цілком контрольованим, навіть за повної відсутності культури. А ось бідне суспільство завжди живе на межі революції.

Жити у злиднях погано, та тільки нема потреби жити у злиднях. Дороги до кращого життя завжди відкриті. Кілька мільйонів, що втекли на заробітки – відмінний тому доказ. Як і тисячі "грантоїдів", які отримують цілком європейські зарплати, борючись на ниві "порятунку" злиденної країни та її мешканців. І це не тільки доказ. Це чудова підказка – якою має бути національна ідея. Чому б замість різних пафосних цінностей, які проповідуються демагогами і лицемірами різних мастей, не сформулювати одну – ВВП на душу населення. У Сінгапурі він $55,600, у нас $2,700.

З чого вибиратимемо наступної неділі? Реалістичних варіантів, як відомо, три – "злодійство і демократія", "помста і злодійство" і "ганьба і злодійство". Шкода, що "злодійство" неминуче у будь-якому випадку. І якщо так, то, як не крути, а чекати добробуту, який навперебій, правда в різному тлумаченні, обіцяють всі кандидати, напевно, не варто. Злодійство, зведене в ранг державної політики, і добробут народу є поняття несумісні.

Кажуть, що найщасливіший той, хто без тривоги чекає завтрашнього дня. Це точно не про український народ. У різних індексах щастя Україна завжди у числі останніх. При цьому ми чекаємо і віримо, що наш вибір "верховного" щось змінить. Стародавні філософи стверджували, що для зцілення від страху і тривоги потрібно покінчити з бажаннями. Я б додав – і з очікуваннями. Очікування дуже часто помилкові. В Україні, коли мова заходить про вождів, майже завжди. Ще жоден правитель, починаючи з Хмельницького, не виправдав ні бажань, ні очікувань свого народу. Були, звичайно, великі перемоги, але потім, найчастіше, все закінчувалося "переяславською радою". Але ж розбіжність очікувань з дійсністю доставляє нам більше страждань, ніж сама дійсність.

Перестанемо сподіватися на рятівників, так і боятися перестанемо. А там і країну побудуємо. І не зверху вниз, а, навпаки, від низу до верху, важкою працею і вірою в себе. Зрештою, "у стадах немає нічого хорошого, навіть коли вони біжать за тобою".

Передруковується з дозволу автора