Чи стало жити краще в Україні 2018-го?

Ми весь час чекаємо чогось поганого

Ми все життя чогось чекаємо. Уваги, любові, багатства і нового щасливого життя, яке ось ще трохи і обов'язково почнеться. Ми чекаємо, що на чергових президентських виборах раптом з нізвідки з'явиться новий прекрасний президент, оточений, як спартанський цар Леонід трьомастами благородними, сміливими, відважними воїнами. Такою собі конституційною більшістю, яке, нарешті переможе проклятого Ксеркса і його монстрів. Ми чекаємо, що економіка раптом запрацює, а життя саме собою облаштується, зробивши нас багатими та успішними, - пише Іван Компан для NV.ua.

Саме очікування керують фінансовими ринками і рухають воротилами Уолл-стріт, "купують чутки і продають факти". Сміливі надії на щось неймовірне змушують злітати до небес ціни на акції зірок нового тисячоліття - Amazon, Facebook, Google. Точно так, як приземлені перспективи не сприяють зростанню цін на ще бадьореньких, але вже немолодих "героїв" минулого століття - Coca Cola, Ford або AT&T.

Україна теж весь час чогось чекає. Іноді навіть здається, що ще трохи і нарешті дочекається. Ось і в останній час в інтернеті з якоюсь завидною регулярністю почали з'являтися оптимістичні замітки, що закликають українців радіти статистичними даними, які невблаганно підтверджують, що добробут народу зростає. В одній зі статей навіть проскочило твердження, що по зростанню реальних зарплат Україні вдалося обігнати своїх північних сусідів, росіян і білорусів.

Україна весь час чогось чекає. Іноді навіть здається, що ще трохи і нарешті дочекається

Можна, звичайно, цинічно відмахнутися і пояснити такий нестримний оптимізм прийдешніми виборами, але цікаво, що частка правди в цих дослідженнях, все-таки, є. Автомобілі продаються, ресторани заповнені, торгові центри ломляться від відвідувачів, а лоукостери не встигають перевозити всіх бажаючих до райських куточках Європи і Азії.

Здавалося б, чого ще? Сиди собі в аеропорту якоїсь Туреччини або Греції, чекай рейсу, що затримується на добу, гортай у фейсбуці гасла реформаторів-оптимістів про поліпшення і радій. Живи справжнім! Що потрібно вільному козаку для щастя? Хороший кінь, шабля, фляжка горілки і віра в удачу. Та хіба думав козак про пенсії, охорону здоров'я, курс долара та іншу нісенітницю? Так, а ми, чим не козаки?! Машину на бляхах купив, гранату з пістолетом за пояс засунув, благо дістати їх зараз, кажуть, не проблема, і в ресторан, з надією на "покращення"!

Що й казати, повернення до козацьким часів звучить романтично, але ось тільки уявіть, що угорці перетворяться в гунів, скандинави одягнуть шоломи з рогами, а італійці замість футболу зажадають гладіаторських боїв.

Примітно, що і у наших "козаків" від вольниці, яка настала, відчуття не дуже радісні. Дивляться люди на оптимістичні цифри економічної статистики, а обличчя кислі. Були б задоволені, так в Польщу б не їхали і за політиків-брехунів, вибачте популістів, голосувати не стали б.

Можна, звичайно, все на український вічно незадоволений характер звалити, але може справа в іншому. В очікуваннях?

Навіть голосуючи за солодкоголосого політика, який обіцяє рай на землі вже завтра, ми вже сьогодні починаємо чекати, що він нас обов'язково обдурить

Ми весь час чекаємо чогось поганого. Ми чекаємо, що обвалиться гривня, банк не віддасть гроші, інфраструктура, що не ремонтована з радянських часів, ось-ось остаточно зруйнується, лікувати буде нікому, вчити теж і далі по дуже довгому списку. І навіть голосуючи за солодкоголосого політика, який обіцяє рай на землі вже завтра, ми вже сьогодні починаємо чекати, що він нас обов'язково обдурить.

Якщо глянути на статистику, то немає сумнівів, що Україна 2018-го відрізняється від 2014-го у кращу сторону. Економіка, хоч трохи, але підросла, інфляція знизилася в рази, гривня відносно стабільна. А чи стало жити краще, стало жити веселіше...?

Україна 2018-го відрізняється від 2014-го у кращу сторону

У важкому 2014-му ми жили яскравими очікуваннями нового прекрасного життя. Ми вірили, що з'являться відповідальні політики і чесні чиновники, принципові прокурори і відважні поліцейські, кваліфіковані лікарі й освічені вчителі. Нам здавалося, що ще трохи і нарешті заживемо. Очікування прекрасного змушували людей посміхатися один одному, блимати фарами рідним номерам на далеких закордонних дорогах і пишатися своєю країною.

В статистично більш ситому і стабільному 2018-му ми чекаємо виборів нового президента-корупціонера зі свитою таких же депутатів і чиновників, і ще - рішення МВФ про кредит, який, на думку одних, врятує, а на думку інших, погубить країну остаточно.

З такою перспективою посміхатися і блимати фарами не хочеться. А багатьом залишається лише жити з вірою і надією на те, що десь там, в Польщі, Італії або далекій Америці у них все обов'язково вийде.

Передруковується з дозволу автора

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олександр Сосницький Доброволець, підприємець
Володимир Василенко Правознавець-міжнародник
Всеволод Кевлич Футбольний і тенісний експерт
Марія Моісеєва Медіа-продюсер української служби "Голосу Америки"
Олена Косенко Психолог
Погода