Ім'я, яке треба повторювати світові

Акції на підтримку Олега Сенцова атмосферою нагадують перші дні Майдану. Оті найперші, ще до побиття студентів. Там так само збираються найкращі люди – режисери, письменники, музиканти, правозахисники. Маси так само скептично ставляться до цих мітингів, запитуючи "Ну що ви можете зробити?" або "Ну що, допомогла ваша акція?".

9-ий день голодування Олега Сенцова. На Банковій, неподалік Адміністрації президента активісти трощать об асфальт стільці. Друзки розлітаються навсебіч. Так символічно закликають владу, годі сидіти, нумо робити щось на захист українських політв'язнів – їх уже понад 60. З плакатами стоять найталановитіші молоді режисери, художники. Каннська лауреатка Марина Врода, Марина Степанська, Ірина Цілик, Надія Парфан – ці люди змінюють українське кіно всупереч усьому. І хотіли би змінити українську реальність. Думаю, що їм вдасться.

11-й день голодування Олега Сенцова. Їду липкою спекотною маршруткою через усе місто до посольства Росії у Києві. Таке враження, що воно навмисно розташувалося у незручному для добирання місці, далеко від метро, заховане серед військових частин. Перед колючим дротом улюблені поети читають вірші. Вірші короткі, переважно на диво хороші, часто торкаються загальнолюдських цінностей – як-от свободи, яка тут головна. Для поетів ці тема завжди болісна. І тонка, як вирізані з паперу чорні фігурки людей, що вони їх складають у "булочки для Путіна". Над цим усім нависає будівля посольства, що нагадує величезний танк, і навіює таке відчуття, що він порожній. Ніхто не визирає хоч би одним оком глянути на натовп з-за жалюзів. Хтось із охоронців – тих, що не за огорожею, а перед будівлею – дякують організаторам, кажуть, що їм було цікаво і запрошують приходити частіше. "Ти не знаєш, хто зараз посол Росії у Києві?" – перемовляються між собою присутні. Ніхто так і не знає.

13-й день голодування Олега Сенцова, вірніше, ніч. На афішах акції горить Кремль – це світлина з післямайданівських часів, тоді хтось дотепний створив мангал у формі кремлівських веж. Активісти збираються проектувати на посольство Росії полум'я та портрети політв'язнів. Акція не така вже й велелюдна, але всі усіх знають. Ці люди йдуть нічними вулицями пішки з далекого метро, приїжджають на своїх машинах або таксі, зовсім здичавілих від навали іноземних футбольних вболівальників. Посольство освітлюють надпотужні ліхтарі – тому полум'я видно погано. Може навіть здатися, що ліхтарі ці мов навмисне виставили на найвищі можливості. І світять вони неначе з тією ж холодною силою, яка тримає наших політв'язнів у тюрмах. Жорсткою і мертвотною, на тлі якою наше полум'я виглядає як мерехтіння. Але воно є – і це головне.

14-й день голодування Олега Сенцова. Шампанське і оркестр, вечірні сукні та фраки – урочисте відкриття кінофестивалю "Молодість". Зірки кіно та почесні гості підносять таблички Free Sentsov і скандують "Сенцов!". Серед них – актор і режисер Григорій Гладій, який зіграв Шухевича у фільмі "Нескорений".

Історія України постійно рухається по колу, головними героями її знову стають нескорені і політв'язні. Олег Сенцов своїм голодуванням вимагає звільнити всіх їх. Так, ми не знаємо напам'ять їхні імена. Ми просто взагалі почали погано запам'ятовувати імена після Небесної сотні – надто багато їх стало важливих до запам'ятовування. Наприклад, усіх тих тисяч загиблих на війні на Донбасі. Тому так потрібний Сенцов – він став символом. Іменем, яке треба повторювати світові, бо тільки так воно може перетворитися на зброю. Бо світові теж насправді вистачає імен, яких годі запам'ятати.

І мова йде не тільки про Сенцова. Але боротьба за нього – це зараз одна із битв на нашому головному фронті.