Свободу Сенцову. Одна із битв на нашому головному фронті

Ім'я, яке треба повторювати світові

Акції на підтримку Олега Сенцова атмосферою нагадують перші дні Майдану. Оті найперші, ще до побиття студентів. Там так само збираються найкращі люди – режисери, письменники, музиканти, правозахисники. Маси так само скептично ставляться до цих мітингів, запитуючи "Ну що ви можете зробити?" або "Ну що, допомогла ваша акція?".

9-ий день голодування Олега Сенцова. На Банковій, неподалік Адміністрації президента активісти трощать об асфальт стільці. Друзки розлітаються навсебіч. Так символічно закликають владу, годі сидіти, нумо робити щось на захист українських політв'язнів – їх уже понад 60. З плакатами стоять найталановитіші молоді режисери, художники. Каннська лауреатка Марина Врода, Марина Степанська, Ірина Цілик, Надія Парфан – ці люди змінюють українське кіно всупереч усьому. І хотіли би змінити українську реальність. Думаю, що їм вдасться.

11-й день голодування Олега Сенцова. Їду липкою спекотною маршруткою через усе місто до посольства Росії у Києві. Таке враження, що воно навмисно розташувалося у незручному для добирання місці, далеко від метро, заховане серед військових частин. Перед колючим дротом улюблені поети читають вірші. Вірші короткі, переважно на диво хороші, часто торкаються загальнолюдських цінностей – як-от свободи, яка тут головна. Для поетів ці тема завжди болісна. І тонка, як вирізані з паперу чорні фігурки людей, що вони їх складають у "булочки для Путіна". Над цим усім нависає будівля посольства, що нагадує величезний танк, і навіює таке відчуття, що він порожній. Ніхто не визирає хоч би одним оком глянути на натовп з-за жалюзів. Хтось із охоронців – тих, що не за огорожею, а перед будівлею – дякують організаторам, кажуть, що їм було цікаво і запрошують приходити частіше. "Ти не знаєш, хто зараз посол Росії у Києві?" – перемовляються між собою присутні. Ніхто так і не знає.

13-й день голодування Олега Сенцова, вірніше, ніч. На афішах акції горить Кремль – це світлина з післямайданівських часів, тоді хтось дотепний створив мангал у формі кремлівських веж. Активісти збираються проектувати на посольство Росії полум'я та портрети політв'язнів. Акція не така вже й велелюдна, але всі усіх знають. Ці люди йдуть нічними вулицями пішки з далекого метро, приїжджають на своїх машинах або таксі, зовсім здичавілих від навали іноземних футбольних вболівальників. Посольство освітлюють надпотужні ліхтарі – тому полум'я видно погано. Може навіть здатися, що ліхтарі ці мов навмисне виставили на найвищі можливості. І світять вони неначе з тією ж холодною силою, яка тримає наших політв'язнів у тюрмах. Жорсткою і мертвотною, на тлі якою наше полум'я виглядає як мерехтіння. Але воно є – і це головне.

14-й день голодування Олега Сенцова. Шампанське і оркестр, вечірні сукні та фраки – урочисте відкриття кінофестивалю "Молодість". Зірки кіно та почесні гості підносять таблички Free Sentsov і скандують "Сенцов!". Серед них – актор і режисер Григорій Гладій, який зіграв Шухевича у фільмі "Нескорений".

Історія України постійно рухається по колу, головними героями її знову стають нескорені і політв'язні. Олег Сенцов своїм голодуванням вимагає звільнити всіх їх. Так, ми не знаємо напам'ять їхні імена. Ми просто взагалі почали погано запам'ятовувати імена після Небесної сотні – надто багато їх стало важливих до запам'ятовування. Наприклад, усіх тих тисяч загиблих на війні на Донбасі. Тому так потрібний Сенцов – він став символом. Іменем, яке треба повторювати світові, бо тільки так воно може перетворитися на зброю. Бо світові теж насправді вистачає імен, яких годі запам'ятати.

І мова йде не тільки про Сенцова. Але боротьба за нього – це зараз одна із битв на нашому головному фронті.