Уся надія на молоде, незіпсоване, освічене покоління. Але як його створити?

Не візьмемося за це зараз, то й не світить нам нічого

Гаразд, з нашим поколінням вже все зрозуміло. Відчай 90-х, "жир" нульових і криза 2010-х – були часом фантастичних можливостей і випробувань. Хтось вижив, а хтось ні, один схопив, інший втратив, одиниці піднесло, а десятки віднесло. Я до того, що моє покоління, пострадянських, по-моєму, його називають X, з неодмінним "адідасом, іномаркою і поїздкою в Париж", вже своє слово сказало і справу зробило. Нічого нового від нас чекати не доводиться, і свіжими ідеями наші голови, найімовірніше, не розквітнуть, - пише Іван Компан для NV.ua.

Ті, кого, якщо не помиляюся, називають Y, і для кого стандартом стала розкіш минулого десятиліття, з необмеженим потоком кар'єрних можливостей, грошей і супутніх задоволень, покоління, що насолоджувалося "джипами, ролексом і віскариком на яхті", теж малоцікаві. Як, втім, і ті, кого називають Z – "кризові", що почали пізнавати життя у "Велику рецесію", після 2008 року, під знаком "iPhone, Instagram і freelance". На відміну від Х у них ще є сили, але немає швидких можливостей. А на далеку дистанцію в сучасній Україні мало хто розраховує.

Немає часу, все повинно відбуватися моментально. Є досягнення, немає досягнень, та яка різниця – їх замінить "Фейсбук". Написав кілька гасел на день, отримав дві-три сотні лайків і оба-на! Ти – чемпіон, лідер думок, володар фейсбучних умів. І нічого, що із заплутаною біографією, адже її недолугість можна компенсувати тисячами "фоловерів". Як це несучасно вважати, що сила людини в розумі, характері, чесності. Що за старомодні марення? Сила в followers! Жив би Пушкін зараз, то шукав би прекрасний витязь не голку в яйці, а паролі до "Фейсбуку". Видалив рахунок і все – немає Кощія.

Навіть уявити страшно, скільки великих революціонерів, громадських діячів і реформаторів, "нових" і старих лідерів, ми втратили б відразу. Кинулися б шукати, про справи їх питати, а от тільки навряд чи знайшли б. Адже, як про справи ці без "Фейсбука" дізнаєшся? Можна, звичайно, в резюме глянути. Начебто все просто так зрозуміло: скільки місць навчання і роботи та досягнень всяких перераховано. Один діяч, наприклад, пише, що Гарвард закінчив, та ще й з відзнакою. Ну, повинна ж бути інформація про таку людину в асоціації випускників. Напевно, університет його пам'ятає та пишається. Робиш запит, а там "бац!". І виявляється, що вчився на тренінгу, та ще й не в Америці, а десь у Варшаві, куди гарвардський професор приїхав на тиждень заморських студентів повчити.

Або, ось, інший заявляє, що інвестицій на $5 млрд в країну залучив. Оце так! Це майже в два рази більше, ніж IFC, інвестиційне крило Світового банку, за чверть століття в Україну інвестувало. Озираєшся, шукаєш, де ж вони ці інвестиції, а знайти не можеш. Напевно, в "Фейсбуці" всі залишилися. Та що вже говорити, всіх прикладів і не перерахуєш. Та й не потрібно, висновок сам собою напрошується – з фейсбучними спринтерами процвітання у нас навряд чи настане.

Адже відстали ми настільки, що нам не рік чи два бігти, справжніх лідерів наздоганяючи. Рахунок вже на десятиліття пішов. Нам стаєри потрібні, щоб добігти сил вистачило.

А ось тепер найскладніше. Де ж їх взяти цих стаєрів – молодих, незіпсованих, освічених? Схоже, що в пошуку потрібно за нинішнє покоління, назвемо його W, у яких в голові ще "snapchat, ляльки та танчики", братися. А не візьмемося, то й не світить нам нічого.

Ось тільки братися кому? Може, як колись в уряд нові обличчя набирали, так і тепер клич дамо – "Всі у вчителі!". До речі, надій на успіх навіть більше буде. По-перше, викладати, дійсно, свідомі підуть. У школі особливо не попіаришся та на публіці не покрасуєшься, як на міністерських посадах. До рук, крім крейди, теж нічого не прилипне. Та й олігархи своїх "смотрящих" на посади директорів та їх заступників розставляти не будуть. І впевнений, є ж такі люди, хто б вчителювати по-новому, не за страх, а за совість, із задоволенням би пішов. Тільки платити потрібно пристойно, щоб на життя вистачало.

І знаєте, навіть це "вічне" питання грошей, напевно, вирішити можна, було б бажання. Ресурсів-то внутрішніх хоч відбавляй. Адже кожен мільярд доларів, позичений у МВФ, а не за допомогою держоблігацій, обходився б нам, як мінімум, на десятки мільйонів доларів на рік дешевше. І це тільки один мільярд за один рік. А у нас-то цих мільярдів позичених ого-го скільки. Уявляєте, скільки хороших вчителів на ці гроші утримувати можна. Упевнений, що до нас би черга з усього світу вишикувалася.

Ось тільки нікому це не потрібно. Тому що дистанція наша спринтерська, а для "Фейсбуку" вчителі не потрібні. Там і безграмотні гасла та хвастощі перед фоловерами з дорогою душею залайкають!

Передруковується з дозволу автора