У прокат вийшла українська стрічка про Олексу Довбуша

Є такі фільми, знайомства з якими через трейлер недостатньо, хочеться неодмінно подивитися їх повністю. Мова тут йде не лише про трейлери до хороших фільмів, з неоковирними таке теж трапляється, можливо навіть і частіше (бо їх більше). Що саме диктує такий вибір - бажання змінити перше враження чи завдати собі глибших страждань - невідомо, але власне якийсь такий невловимий потяг до незабутніх вражень і привів мене до кінотеатру на показ свіжого, прости Господи, кіно-продукту "Легенда Карпат".

Скажу відверто, не можна просто так подивитися цей фільм і не отримати когнітивний дисонанс на всіх рівнях. Перший же з магічних ефектів від "Легенди Карпат" не змусив себе довго чекати - на 15 хвилині перегляду мені почало здаватися, що я такий собі Ніколай Дроздов, котрий спостерігає за світом тварин - жодних порухів інтелекту з екрану не транслювалося, винятково самі лише рефлекси.

Погано було геть все: історія прописана максимально схематично, особливого героїзму там немає, тож важко зрозуміти, в чому ж та видатна легендарність Довбуша, розкриття персонажів, їхньої мотивації та бекграунду режисера очевидно не цікавили, лінія кохання примітивніша за тарілку гречаної каші, діалоги роблять персонажів ще більш схожими на робота Софію, точніше її пращурів, яких помістили на 300 років назад у Карпати.

Що вже говорити про увагу до деталей, якщо кістяк фільму не витримує жодної критики? Ось лише кілька прикладів: головний злодій, що вбив матір Олекси, за 30 років анітрохи не постарів на екрані. А Довбуш був одягнений так, ніби володів здатністю подорожувати у часі, бо таких капелюхів тоді ще не придумали. А інші персонажі подекуди зривалися в те, що опрИшків (ключових героїв сюжету!) називали з нехарактерним наголосом на перший склад (Опришки).

На окрему згадку заслуговує видатна акторська гра, вона справляла враження, ніби половина акторів була на спідах, а інша половина - на заспокійливому. На цьому контрасті й грали.

Але найбільший шок спіткав мене вже після фільму, під час перегляду інтерв'ю з Валерієм Харчишиним, виконавцем головної ролі. На запитання, що думає про стрічку "Олекса Довбуш" 1959 року, він відповів, що не зміг його додивитися, бо: "Фільм жахливий". Чому жахливий? По-перше, кіно старе, а по-друге, "там грають так, наче очі повилазять". Ну що ж, на відміну від Валерія, я змогла додивитися його витвір повністю, хоча це було набагато складніше, ніж дивитися фільм 1959 року. І хочу відмітити, Валерій дійсно працює в кадрі так, ніби очі у нього ніколи не вилізуть. Акторська гра на висоті, але лише за умови, якщо уявити, що у романтичних сценах він грає людину з абстинентним синдромом, а не закоханого чоловіка.

Я дивилася фільм і чекала, коли ж зал почне реготати, бо ми не втрималися вже хвилині на п'ятій. Але зал на нашу провокацію не піддався. Можливо, тому що ми надто виховані, аби відкрито демонструвати своє ставлення до згодовуваного нам лайна. У такому випадку ми приречені до програшу, бо ті, хто лайно нам згодовує, особливо цього не соромляться.

Втім, не хочеться малювати все чорними фарбами, були у фільмі і позитивні сторони. По-перше, зйомки краєвидів Карпат. А по-друге, ця стрічка настільки погана, що має усі шанси стати культовою, просто на неї треба подивитися під іншим кутом. Поясню. "Легенда Карпат" нагадала мені фільм "Кімната", знятий у 2003 році Томмі Вайсом. Це витвір настільки недоладний, що нагадує навіть не пародію, а пародію на пародію на пародію. Саме це і допомогло йому стати надзвичайно популярним, бо такий еталонний треш і кітч не щодня трапляється, і публіка це оцінила.

На мою думку, режисер "Легенди Карпат" зробив все, що міг, аби його продукт не лише став нашою українською "Кімнатою", а й взагалі еталоном кінокітчу в палаті мір та ваги. Тож не зважайте на такий мій відгук, це в жодному разі не спроба відмовити вас від походу в кіно. Сходіть, бо, по-перше, треба підтримувати вітчизняний продукт. А по-друге, якщо ви це зробите, то нічого гіршого у цьому році з вами вже не трапиться.

Оригінал