Окупація Криму й розпад Росії

Немає сумнівів, що Крим повернеться до України. Ця впевненість обґрунтована історією й подіями останніх десятиліть. Світ уже не буде мовчки спостерігати за тим, що витворяє Путін.

Люди діляться на дві групи ‒ одна вважає, що Росія "навіки повернула" Крим, інша вважає, що Крим повернеться до України, і станеться це скоро. Або ще швидше. Можна скільки завгодно іронізувати над тими й іншими, але в істориків є неспростовні аргументи ‒ останні сто років Росія повертає території ‒ це стало традицією.

Звісно, щоб з'явилася традиція повернення, має бути і традиція захоплення. Вона древніша, оскільки Росія створювалася за допомогою захоплень, окупацій та анексій. Відбувалося це з 15 століття, із захоплення Великого Новгорода й окупації Новгородської республіки, прообразу європейської держави, що входила до сфери інтересів Ганзейського союзу та благополучно існувала 342 роки. Потім захоплювали почергово Поволжя й Урал, південні степи й Сибір, Україну й Балтію, Далекий Схід і Кавказ, Центральну Азію й Польщу. Захоплення називали "збиранням земель", цей територіальний общак потім і назвали Росією.

Росія створювалася за допомогою захоплень, окупацій та анексій

При царях-імператорах частіше захоплювали, але іноді й віддавали, коли програвали війни ‒ наприклад, на Далекому Сході. Традицію повернення краденого розпочали більшовики, які відмовилися від Польщі й Фінляндії, про що потім довго шкодували. Польщу 1944 року повернули, а Фінляндію 1940-го захопити не вдалося. Проте, прихопили Західну Україну й Білорусь, Молдову й Республіку Тива. Згодом захоплені території ділилися за своїм статусом на три категорії: російські республіки, радянські республіки та "країни народної демократії", тобто, ті, де перебували радянські війська. Була й четверта категорія ‒ нахлібники, країни, що перебували на фінансовому й ідеологічному забезпеченні СРСР ‒ від Куби до Анголи та В'єтнаму.

9 листопада 1989 року впала Берлінська стіна, що простояла 28 років, розділяючи один народ, одну країну. ФРН швидко оговталася після Другої світової війни, а НДР, завдяки радянській допомозі, була однією з найжорсткіших соціалістичних країн, створених СРСР із 1945 року. Радянська, а тепер і російська пропаганда співають дифірамби Горбачову й Шеварднадзе, тоді голові МЗС СРСР, завдяки їхній "миролюбній політиці" дві частини країни об'єдналися. Щоб зрозуміти ступінь миролюбності, досить згадати радянські магазини, які своєю порожнечею не поступалися "чорним діркам" ‒ Радянський Союз доживав останні місяці, й утримувати НДР уже не було ніякої можливості, як і неможливо було втримати німців, які рвалися на Захід.

А потім була "оксамитова революція" в Чехословаччині, розстріл Ніколає Чаушеску, а раніше ‒ Польща з "Солідарністю", Угорщина, Болгарія, Монголія. Від Радянського Союзу тікали "братні народи", в яких історична пам'ять виявилася сильнішою, ніж прихильність до "старшого брата" в багатьох пострадянських країн. Пішли балтійські країни, на порозі вже стояла Грузія ‒ "общак" розсипався. У Путіна було й поки що залишається завдання зберегти й повернути втрачене ‒ таким же методом і способом, який був із 15 століття, ‒ захоплення, обман, анексія, асиміляція населення. Путін, проте, не розрахував ‒ метод хоча і старий, проте умови зовсім інші. З березня 2014 року санкції почали змінювати Росію, як колись вплинули на існування СРСР.

Від Радянського Союзу тікали "братні народи", в яких історична пам'ять виявилася сильнішою, ніж прихильність до "старшого брата"

Санкції стали поступово змінювати і ставлення до Росії: рік тому створена дитяча організація ЄврАзЕС так і залишилась у дитинстві, розсипаючись на очах. Саміти СНД перетворені на міжусобиці, на які приїжджають кілька президентів, посміхаються один одному, говорять чергові слова, які більше схожі на тости, й повертаються до своїх країн, до своїх проблем. ОДКБ ‒ міфічна організація, вона давно вже не проводить ні самітів, ні навчань, навіть не приймає заяви ‒ щоб було зрозуміло, жива вона чи ні. Єдиними "живучими" територіями, як не дивно, залишаються сепаратистські "держави", в яких зараз одна мета ‒ вижити, а ще ‒ вгадати своє майбутнє.

Крим ‒ остання поцуплена Росією територія. Криму найважче ‒ його окупація стала приводом для запровадження санкцій, і коли-небудь росіяни зрозуміють, що красти погано й за це можна отримати покарання, що може обернутися розвалом країни. Але в Росії, як і в Радянському Союзі, погано з історичною пам'яттю, яку вибивали репресіями й ГУЛАГом ‒ і тому населення звикло жити сьогоднішнім днем, не намагаючись зрозуміти, що їх чекає в майбутньому.

Кримчанам було б корисно знати, що відбувається з їхніми "колегами" ‒ раніше захопленими територіями

Кримчанам було б корисно знати, що відбувається з їхніми "колегами" ‒ раніше захопленими територіями. В Абхазії ‒ чергові вибори до "парламенту", що супроводжуються скандалами, що загострилися після публікації матеріалів сурковської пошти. Абхази нарешті документально переконались у тому, хто ними керує, а всі їхні гасла про "державну розбудову" ‒ блеф, який підтримується російським бюджетом. Всі кандидати в депутати говорять російською, а бажання "відродити" абхазьку мову забуте. "Незалежна" Абхазія визнана тільки окупантом ‒ Росією, а також російськими дармоїдами ‒ Нікарагуа, Венесуелою й Науру. В "Південній Осетії" така ж ситуація, тільки там скоро "президентські" вибори, на яких переможе кандидат, якого найбільше любить Кремль і якому дасть гроші на підтримку штанів.

Окуповане Придністров'я виявилося затиснутим між Молдовою й Україною, яка ніколи не підтримуватиме сепаратизм на лівому березі Дністра. Цю територію не визнав ніхто, навіть окупант. Як і у випадку з Карабахом, не визнаним ніким, зокрема й Вірменією. Зусилля Грузії, Молдови й Азербайджану не дозволили перетворити сепаратистські території на самостійні "держави", скільки б не намагалася Москва і скільки б не обманювалося населення, яке живе там. Усі ці території перебувають у реанімації, до них підключений апарат штучного життя ‒ російський бюджет. Судячи з дієвості санкцій, бюджет вичерпується, і залишилося ще трохи часу, щоб він висох остаточно. Коли Росії не вистачатиме грошей ні на війни, ні на власне населення, настане колапс сепаратизму.

Коли Росії не вистачатиме грошей ні на війни, ні на власне населення, настане колапс сепаратизму

Відповісти безпосередньо й із упевненістю, коли повернеться Крим, я теж боюся, але вірю, що це станеться. Для впевненості є кілька причин. Перша ‒ жодна з країн, навіть із залишків дружніх Росії, не визнали анексію Криму. Друга ‒ юридичне обґрунтування анексії суперечить міжнародному праву, й від цього не відмахнутися. Третє ‒ історичному обґрунтуванню може повірити тільки божевільний, оскільки Крим, як і всі інші території, був захоплений ‒ завойований, забраний, поцуплений, як подобається, але він ніколи не був етнічно руським і ніколи добровільно не приєднувався до Росії. Четверте ‒ репресії щодо корінного населення, а також українців можуть стати приводом для розгляду відповідальності Росії в міжнародних судах. П'яте й головне ‒ Росії найближчим часом буде важко, а в перспективі неможливо буде забезпечувати фінансування кримського бюджету через санкції й катастрофічну ситуацію в російській економіці.

Усі ці фактори зводять зусилля кримської маріонеткової влади та Кремля до банального існування, але ніяк не до розвитку перспективного регіону. Логічніше було б апелювати до активістів "русского мира", переконувати їх у неминучості, але вони ще якийсь час перебуватимуть у впевненості, що їхня мрія буде вічною. Так комуністи теж думали впродовж 74 років, переконуючи радянське населення в тому, що "Ленін жив, Ленін живий, Ленін буде жити" і "світле майбутнє" не за горами.

Берлінська стіна будувалась із бетону, який рознесли за кілька годин, як тільки стало зрозуміло, що Німеччина, а не Горбачов, хоче бути єдиною. Всі роки існування соціалістичного табору поляки й угорці, чехи й румуни не залишали надії звільнитися від марксизму-ленінізму. Як і грузини, українці й молдавани. Таджики 1991 року почали своє звільнення від комуністичної ідеології, але тоді Кремль схаменувся і влаштував там громадянську війну. Тоді було зрозуміло, що насправді Радянський Союз тримався на страху та брехливій ідеології, але здебільшого на прибутках від продажу нафти й газу. Щойно запровадили санкції проти СРСР, він почав руйнуватися під пам'ятниками Леніну й іншим вождям, що падали один за одним.

Радянський Союз тримався на страху та брехливій ідеології, але здебільшого на прибутках від продажу нафти й газу

У мене немає сумнівів у тому, що Крим повернеться до України ‒ ця впевненість обґрунтована історією й подіями останніх десятиліть. За крадіжку карають, за брехню засуджують, за самообман мучитиме совість ‒ ніяка пропаганда не врятує кримський "русский мир" від необхідності погодитися з цим. І чим швидше це відбудеться, тим легше їм буде ухвалювати рішення ‒ жити в Україні чи скористатися можливістю розвивати дачні ділянки в Магаданській області. І головне ‒ зрозуміти, що світ уже не буде мовчки спостерігати за тим, що витворяє Путін.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олег Сенцов Режисер, сценарист, письменник
Анастасія Леухіна Голова ГО "Горизонталі", викладач Київської школи економіки
Світлана Фус Дієтолог
Микола Несенюк Журналіст
Ольга Решетилова Координаторка Медійної ініціативи за права людини
Погода