Захід усвідомив небезпеку Путіна. Для цього Грузія пройшла п'ятиденний кошмар

Незручні питання про "невідому" війну

Ближче до опівночі 8 серпня почалася війна. Про цю війну 2008 року написано багато — в основному "шедеври" російської пропаганди, яка не хоче відповідати на незручні запитання.

У 2012 році Володимир Путін перестав переказувати старі пропагандистські казки і сказав прямо: "Це не секрет, план був, і ми діяли в його межах. Його розробив Генштаб в кінці 2006 — на початку 2007 року і узгодив зі мною. У межах плану ми готували південноосетинських ополченців". Звичайно, Путін розуміє, що рано чи пізно правда про війну має випливти назовні. Сім років тому він вирішив зізнатися, але не вибачитися, - пише Олег Панфілов для "Крим.Реалії".

Насправді він виклав тільки маленьку частину з того, що готувала Росія щодо Грузії, і почалося це набагато раніше. Тоді, в 2008 році, Дмитро Медведєв намагався виправдати начальника, заявивши, що прийняв рішення про початок операції самостійно. Навряд чи знайшлася людина, яка б тоді повірила Медведєву, як і казці про те, що кілька сотень російських танків змогли за кілька годин проїхати майже 4-кілометровий тунель з одностороннім рухом без вентиляції.

Згодом незручних запитань набралося чимало. Але для початку непогано знати про хронологію причин.

13 вересня 2001 року за ініціативи фракції "Нові праві" парламент Грузії одностайно приймає постанову про початок процесу вступу Грузії до НАТО. Через кілька тижнів на зустрічі з Шеварднадзе Путін заявив, що Росія виведе свої війська з Абхазії наступного дня після того, як цього вимагатиме грузинське керівництво. "Якщо Грузія вирішить відновити свою юрисдикцію в Абхазії шляхом застосування сили, то російських військ там не повинно бути", — сказав Путін.

Рішення парламенту не було чимось несподіваним — саме грузинське суспільство вимагало від Шеварднадзе повернення понад 300 тисяч біженців у Абхазію, звідки їх вигнали в 1993 році за допомогою російської армії. Спочатку Єльцин, потім Путін так нічого і не зробили для того, щоб відновити справедливість і визнати свою провину за участь у війні. Навпаки, вони всіляко підтримували абхазьких сепаратистів, розуміючи, що кращого механізму для шантажу норовливих грузинів придумати неможливо.

Минав час, Кремль не бажав нічого змінювати, і ситуація в грузинському суспільстві змінилася — люди усвідомили, що єдиним захисником може стати тільки НАТО. Це зрозумів навіть старий комуніст Шеварднадзе. З 2001 року почалася активна інтеграція. Путін тоді ще багато говорив про демократію і права людини, хоча й ставив головним своїм завданням відновлення відносин на пострадянському просторі. Однак, судячи з усього, він ще не усвідомлював, що застосовувати першим — батіг чи пряник, тому слова про виведення російських військ були, найімовірніше, "пряником", але за ними відчувалася загроза.

Далі більше. 11 березня 2002 року на неформальному саміті СНД в Алма-Аті Путін заявив, що ніякої трагедії у військовій присутності американців у Грузії "немає і бути не може", "якщо можна середньоазійським державам, то чому не можна цього ж Грузії?". Він лицемірив — американська база "Манас" була тільки в Киргизстані, там не було зброї, це було транзитне летовище. Того ж дня Джордж Буш заявив, що 150 американських інструкторів вирушать до Грузії для тренування грузинських військових з метою проведення антитерористичної операції в Панкіській ущелині, і з 15 березня американці розпочали тренування чотирьох батальйонів ЗС Грузії, щоб грузинські військові самотужки змогли провести антитерористичну операцію.

В оточенні Путіна почався розбрід, і "яструби" пішли в атаку: 22 березня Дмитро Рогозін закликає російський уряд включити важелі економічного тиску на Грузію. Він уже був головою комітету Державної думи з міжнародних справ і користувався авторитетною думкою. Через рік Рогозіна призначать спеціальним представником президента Росії з проблем Калінінградської області, пов'язаних з розширенням Європейського Союзу, тобто учасником протистояння з ЄС. Через сім років, в 2008 році, Рогозіна делегують до Брюсселя — представником Росії при НАТО, і протягом майже чотирьох років він буде робити все, щоб у Росії і НАТО не було відносин. Але поки що, в 2002 році, Рогозін став розуміти небезпеку зближення Грузії з НАТО.

Потім було багато подій, пов'язаних з інтеграцією Грузії в НАТО. Після "Революції троянд" новий президент Міхеіл Саакашвілі спробував налагодити відносини з Путіним, кілька разів повторивши, що Грузія не збирається розміщувати на своїй території іноземні військові бази, але Росія повинна вивести свої. Створені після захоплення Червоною армією Грузії в 1921 році, бази Закавказького військового округу зі штабом в Тбілісі мали 190 тисяч військовослужбовців, 1,5 тисячі танків, 2,5 тисячі бойових броньованих машин, 1 тисячу гармат, мінометів і РСЗВ, 250 бойових і транспортних вертольотів. Половина з них дислокувалася в Грузії.

І в Тбілісі, і в Москві розуміли, що це потужне армійське угруповання може в будь-який момент перетворити Грузію на чергову окупаційну зону, як уже неодноразово було з 1801 року. Тому Грузія почала вимагати вивести російські бази зі своєї території, і в 2005 році Москва погодилася, а в 2007 році вийшов останній ешелон з бронетехнікою. Ситуація кардинально змінилася, і в стратегічному плані Росії довелося розробляти новий план контролю над Грузією, який закінчився в 2008 році окупацією. Тим більше, що в 2006 році грузинський парламент проголосував одноголосно за інтеграцію Грузії в НАТО, а в січні 2008 року на референдумі 77 відсотків населення проголосувало за вступ країни в НАТО.

Незручних запитань про війну багато. Ось лише кілька.

У масовому додатку "Деловой вторник" газети "Труд" 29 липня з'являється стаття Антона Кривенюка: "10 липня багато що змінилося. Росія, відправивши свої бойові літаки в Південну Осетію і за допомогою МЗС повідомивши, що це саме її літаки, вперше дала зрозуміти, чого вона хоче".

За місяць до цього в газеті Le Monde Путін згадав про нову "знахідку" — тепер причиною конфлікту з Грузією він назвав Косово:

"-Росія не визнає незалежності цих двох сепаратистських регіонів, але Росія посилює свій контроль над ними. А статус-кво в кінцевому підсумку? Не влаштовує вас те, що є? Може, це найкраще вирішення проблеми?

- Ви сказали "сепаратистських"? Чому ви те ж саме не вживаєте щодо Косово? Ви не хочете відповідати? У вас немає відповіді. І бути не може.

- Але в Абхазії було багато грузинських біженців. Там зовсім інша ситуація.

- Ні, не інша. Тисячі сербів не можуть повернутися в Косово. Сотні тисяч. Те саме. Де ви бачили повернення біженців у Косово?"

Путін і кремлівське оточення наполегливо підводили громадську думку до того, що війна з Грузією неминуча. І справа зовсім не в наспіх придуманих "мирно сплячих у Цхінвалі", а в необхідності запобігти інтеграції Грузії в НАТО. За півроку до початку війни в російській пресі стали з'являтися описи майбутньої військової операції. Найбільш близьким до того, що реально відбулося, стала доповідь "Перспективи війни в Закавказзі і Середній Азії", опублікована агентством Regnum 13 червня 2008 року. У ній чітко розставлені всі аспекти відносин, що хвилюють Кремль: "Після приходу до влади команди Саакашвілі, Грузія передала свій суверенітет США, взявши на себе роль повноцінного буфера проти Росії, що перешкоджає можливості нарощувати її регіональні інтереси. Виведення російських військових баз із Батумі та Ахалкалакі, а також багаторічна антиросійська кампанія, розгорнута Саакашвілі, позбавила Москву усілякого впливу в Грузії. В результаті Росія була змушена фактично відгородитися від регіону, заблокувавши транспортне сполучення через КПП на Військово-грузинській дорозі і порти Поті і Батумі".

Наприкінці доповіді згадуються регіони з високою ймовірністю війни — Кодорська ущелина — Гальський район — Очамчира в Абхазії і Цхінвалі — Джава в "Південній Осетії". Так і сталося: спочатку "Південна Осетія", одночасно другий фронт в Абхазії, де весь червень російські залізничні війська відновлювали занедбане полотно ближче до адміністративного кордону, по якому стали заздалегідь підвозити війська.

Чому з 14 березня почався обстріл грузинських сіл з боку сепаратистів "Південної Осетії"?

Чому з 1 серпня в Цхінвалі стали прилітати російські журналісти, і на 7 серпня їх було понад п'ятдесят? Вони заздалегідь знали про "мирно сплячий Цхінвалі"?

Чому велика частина російських військ, які брали участь у навчаннях "Кавказ-2008", що не була відведена в місця постійної дислокації, залишилася в місцях завершення навчань?

Чому з 1 серпня окремі військові підрозділи почали проникати на територію "Південної Осетії"?

Чому 3 серпня через Рокський тунель на територію "Південної Осетії" увійшов окремий розвідувальний батальйон 42-ї мотострілецької дивізії?

Навіщо 3 серпня в Цхінвалі приїхали заступник міністра оборони Росії, генерал армії Микола Панков і командувач 58-ю армією, генерал-лейтенант Анатолій Хрульов?

Навіщо 5 серпня в Цхінвалі приїхали 300 добровольців з "Північної Осетії"?

Навіщо 6 серпня через Рокський тунель на територію Грузії увійшли 40 самохідних артилерійських установок і бронетехніка, розвідувальний батальйон 33-ї окремої десантно-штурмової гірської бригади з повною бойовою технікою і боєзапасом?

Чому до 7 серпня з Цхінвалі вивезли велику частину цивільного населення?

Чому російська авіація і ракетні війська завдали 292 ракетно-бомбові удари по всій території Грузії, на кілька сот кілометрів від Цхінвалі?

До 8 серпня підрозділи грузинської армії провели операцію з виявлення противника і виявили, що на території окупованої Південної Осетії вже перебуває значна кількість російських військових. 12 серпня президент США зробив заяву, після якої Путін зрозумів, що захопити Грузію йому не вдасться. Через деякий час на Заході стали розуміти, що мало не перетворили Путіна на чергового диктатора, якби він повністю окупував країну, яка хоче інтеграції з НАТО і Європою.

НАТО почало виправляти свою помилку майже відразу: на початку вересня 2008 року до Тбілісі прибула група експертів НАТО для оцінки збитку, заподіяного військовій інфраструктурі Грузії. 15−16 вересня в Тбілісі відбулося виїзне засідання ради НАТО на рівні послів. 15 вересня 2008 року було засновано Комісію НАТО-Грузія, яка почала проводити роботу для надання допомоги Грузії у відновленні її військової інфраструктури, а також сприяння в просуванні Грузії до членства в НАТО. У жовтні 2010 року в Грузії було відкрито Бюро зі зв'язку та взаємодії НАТО.

Тепер Грузія перебуває на півкроку від НАТО, пройшовши жахливі випробування. Друга спроба Путіна в Україні привела його до прірви. Нарешті західний світ почав усвідомлювати свої помилки і небезпеку імперських устремлінь Путіна. Для цього маленька країна пройшла п'ятиденний кошмар одинадцять років тому.

Copyright © 2019 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода