Сепаратистам треба готуватися до найгіршого. Росії нічим платити за лояльність

Ціна "любові"

Лояльність – це коли комусь платять за збереження відносин або виконання зобов'язань. Цьогоріч сума на утримання російських військових баз визначена в 19 трильйонів рублів – в Абхазії, Вірменії, Білорусі, Казахстані, Киргизстані, Придністров'ї, Таджикистані і "Південній Осетії". Це крім витрат на "підтримання штанів" – зарплати і соціальні допомоги.

Пошук реальних цифр – справа за російської цензури абсолютно невдячна. Наприклад, витрати на утримання російської військової бази в Таджикистані, яку створили в 2004 році на базі 201-ї мотострілецької дивізії, засекречені. Договір з урядом Таджикистану укладений до 2042 року. Але його фінансовий бік ніде не опубліковано. У різних джерелах згадується про 6 тис. військовослужбовців, для яких визначено місячний розмір зарплати – 30-40 тис. рублів тільки для рядового та сержантського складу. Утримання і ремонт техніки, паливо, боєприпаси – це таємниця, – пише Олег Панфілов для "Крим.Реалії".

Для Таджикистану лояльність до Росії визначена ще в 1992 році. Тоді в новій пострадянській країні почалася громадянська війна. Своєї зброї не було, вона вся була в 201-й російській дивізії, звідки раптом потрапила в руки протиборчих сторін. Для Таджикистану це була величезна трагедія – за 5 років війни за допомогою російської зброї було вбито близько 150 тис. осіб. Але нтомість Росія отримала лояльний уряд і довічного президента, який тепер прив'язаний до Кремля настільки, наскільки російський бюджет дозволяє витрачати на утримання військової бази. У Душанбе це називають заходом безпеки, яка виглядає точно так само, як в Сирії, де російські війська оберігають спокій Башара аль-Асада.

Таджикистан – хороший приклад нерозділеної лояльності, коли Душанбе є у всіх російських проектах – від СНД до ШОС, але у відповідь не отримує інвестиції, які могли б підняти зруйновану війною економіку. Судячи з усього, Кремлю вигідні саме такі відносини – аби була база і можливість контролювати цю територію пострадянського простору.

Сусідній Киргизстан перебуває приблизно в такій же ситуації, тільки база "Кант" менша, а чисельність російських військ невідома. Після реконструкції передбачається, що там будуть дислоковані Су-27СМ, ударні літаки Су-24 і Су-25. Авіабаза також буде служити аеродромом підскоку для стратегічних бомбардувальників Ту-95МС і Ту-160 авіабази Енгельс. Як і в Таджикистані, Росія не оплачує оренду авіабази "Кант", з тієї ж самої причини – створення умов безпеки. Хоча важко сказати хто може напасти на Киргизстан.

Не знімають плату і з 102-ї російської військової бази у вірменському місті Гюмрі з чисельністю особового складу близько 5 тис. осіб. Найімовірніше, єдиною країною, яка бере плату з Росії за використання своєї території, є Казахстан. Ці гроші – близько $200 млн на рік – перераховуються за оренду кількох полігонів – у Західно-Казахстанській, Атирауській і Мангістауській областях, а також за використання і оренду полігонів Емба і Сари-Шаган. Але й ці суми радше символічні, знову-таки пов'язані з лояльністю Казахстану до стратегічного партнера. Багато зобов'язань були обговорені під час створення пародійної на НАТО організації під назвою ОДКБ, відповідно, всі військові структури країн-членів можуть бути використані Росією в будь-який час.

Лояльність країн СНД – всього лише данина традиційним відносинам з Кремлем. На початку 1990-х Росія не стала приховувати, що готова визнати колишні радянські республіки незалежними в обмін на ту ж лояльність і обіцянки особливо не опиратися, якщо в один прекрасний день Москва раптом не оголосить про створення нової імперії. При Борису Єльцину ідеєю реваншу страждали в основному військові і чекісти. З 1999 року вони нарешті прийшли до влади і лояльність перетворилася на зобов'язання. Тепер Кремль особливо і не вмовляє Вірменію, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан бути поступливими – Митний союз всіх вирівняв, всі стали однаково жебраками.

Лояльність справжніх країн, які потрапили під вплив соціалізму – лише повторення радянської історії, коли за таким же принципом Кремль дружив з Кубою і Нікарагуа, Анголою і Монголією – "ми вам гроші, ви нам територію для бази, ми ж закриваємо очі на порушення прав людини і гордо називаємо вас "країнами народної демократії". Не зрозуміло, для чого кремлівська бухгалтерія вела облік боргів, але після розпаду СРСР стало ясно, що на утримання лояльних країн були витрачені десятки мільярдів доларів. Їх чомусь називають боргами, але на ділі це плата за послуги, як в будинку розпусти – хто дівчину годує, той її й танцює.

Російський пропагандистський сайт Sputnik наводить кілька цифр – у скільки обходиться Росії утримання лояльних країн. При тому, що вони приблизні, але все одно перевищують мільярд доларів на рік – тільки на підтримку військових структур. І найдорожче "задоволення" – трата на сепаратистів. Sputnik не навів ніяких даних про витрати на утримання "ихтамнетов" в ДНР і ЛНР, на модернізацію військових баз в окупованому Криму. Там витрати різнобічні, вони зачіпають не тільки військові структури. По суті, дефіцитний бюджет Криму перевищує в півтора рази дохідну частину, що ставить його в залежність від російського бюджету, як територію, за яку російський платник податків буде платити "збір" за лояльність.

В інтернеті легко знайти список країн, яким Росія прощала борги з 1992 року, і яким Радянський Союз платив гроші за лояльність протягом десятків років. Жодна ця країна не виходить зі списку "третіх країн". Багато хто з них досі малорозвинені. Так навіщо СРСР витрачав величезні гроші, якщо тільки Кубі пробачено $31,7 млрд, а вкладені гроші не пішли на користь економіці? Тільки для того, щоб кубинський режим потурав забаганкам Кремля, дозволяв розміщувати ракети з ядерними боєголовками і правильно голосував в ООН. 17 країн з пробаченими боргами – лише частина з тих, хто був лояльний до головної комуністичної країні і хто намагався будувати в своїх країнах такі ж диктаторські режими – з червоними прапорами і концтаборами.

Здавалося б, в Кремлі повинні були усвідомити цей дивний метод пускання грошей на вітер тільки заради тимчасової вигоди, щоб періодично з підгодовуваних країн говорили щось люб'язне на адресу російської влади або особисто Путіна. З початку 1990-х, відразу після розпаду СРСР, з'явилися ще кілька "чорних дірок", де пропадають величезні гроші, зароблені російськими платниками податків. Як і раніше, коли комуністи підтримували нікарагуанських або ангольських соціалістів, тепер їх спадкоємці підтримують сепаратистів, які дивляться на Москву як на рятівника, натомість отримують військові бази і подачки. Абхазія, Придністров'я або "Південна Осетія" перетворилися на відхожі місця світової економіки, де немає ні розвитку, ні перспектив нормального життя.

Де тепер Росія платить за лояльність? З 2009 року в Абхазії дислокується 7-а об'єднана військова база російських Збройних сил з чисельністю контингенту до 4 тис. осіб. У складі військової бази перебувають військово-адміністративні та медичні об'єкти в різних населених пунктах Абхазії. До цього необхідно додати прикордонні підрозділи ФСБ. З 2009 року в Південній Осетії дислокується 4-а російська військова база чисельністю 4 тис. осіб. Основні пункти базування – в Цхінвалі, полігон в Дзарцемі, військове містечко та авіабаза в Джаві, військове містечко за 4 км на північ від Цхінвалі, аеродром спільного базування в селищі Курта.

Найбільша присутність російських військ - в Придністров'ї. Тут залишається один з найбільших збройових складів у Європі в районі населеного пункту Колбасна, що належав колишній 14-й армії СРСР. Тут також зберігається понад 100 танків, близько 50 БМП, понад 100 БТР, понад 200 зенітно-ракетних комплексів, бойові машини ПТУРС, установки системи залпового вогню "Град", артилерійська зброя, міномети, розвідувальні машини, майже 35 тис. автомобілів, автомобільні шасі, близько півтисячі одиниць інженерної техніки, 130 вагонів інженерного майна і 1300 тонн інженерних боєприпасів, 30 тис. автоматів, кулеметів і пістолетів. Зараз у складі оперативної групи в Придністров'ї залишаються два окремих мотострілкових батальйони, батальйон охорони і обслуговування, вертолітний загін, кілька підрозділів забезпечення, чисельністю 1000 осіб.

Колись ідеологи комунізму багато говорили про "світову пожежу", маючи на увазі світову революцію. У радянській Росії сподівалися на підтримку світового пролетаріату, але, коли потекли величезні гроші з нафтових свердловин, вирішили особливо не обтяжувати себе роз'ясненнями переваг соціалізму, а просто купували лояльні влади. Купували так активно, що утворилися величезні борги. Тепер у Росії давно вже немає тих грошей, в яких купався голодний і забитий Радянський Союз – своє населення тримали впроголодь, але гроші і продукти йшли в КНДР і Лаос, В'єтнам і Ефіопію, Алжир і Ірак. Радянські люди терпляче чекали і навіть підтримували "волелюбні народи, що борються проти капіталізму та імперіалізму".

Тепер у Росії немає тих грошей – і в Абхазії та "Південній Осетії", в Криму та Придністров'ї так і не настало обіцяне процвітання. Навпаки, з кожним днем там відчувають безвихідь і безперспективність, хоча за інерцією ще підтримують "русский мир", який замінив нащадкам радянських людей боротьбу з капіталізмом. Лояльність – тимчасове явище, лише на той короткий час, коли господар може потурати своїм примхам і платити гроші. Сепаратистам треба готуватися до найгіршого, коли їх лояльність Кремлю нічим буде оплачувати.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода