Російський паспорт – не документ, а ідеологічна зброя

Громадянство надають або за особливі заслуги, або після складання іспитів. У Росії – щоб полякати сусідів

Про "паспортину" Володимир Маяковський написав за рік до самогубства, так і не встигнувши насолодитися успіхом своєї віршованої пропаганди. Через 70 років "червоношкірий" російський паспорт став знову предметом маніпуляцій – і пропагандистських, і політичних. Зазвичай громадянство надають або за особливі заслуги, або після складання іспитів, у Росії – щоб полякати сусідів.

У сучасній історії Росії практично відразу після розвалу СРСР були періоди, коли російськомовні ставали предметом не тільки політичних маніпуляцій і пропагандистських скандалів, але і загроз застосування зброї. Як у Чечні, в першу війну російські націонал-патріоти з телевізійних екранів кричали про захист росіян, а російська авіація благополучно бомбила будинки, в яких жили росіяни. Оскільки з російською економікою завжди було, м'яко кажучи, туго, то Росія і російський паспорт могли бути привабливими лише для кількох категорій людей, – пише Олег Панфілов для "Крим.Реалії".

По-перше, для тих, хто сумує за радянськими часами, але розуміє, що колишнього не повернути, а отже, треба повертатися на батьківщину предків. По-друге, для тих, хто потрапив у ситуацію моральної властивості, коли люди не хотіли приймати нові порядки, наприклад, у балтійських країнах або в Таджикистані на початку 1990-х років. По-третє, економічна ситуація за місцем проживання ставала нестерпною, і люди сподівалися, що зможуть отримувати пенсії, незрівнянно вищі, навіть якщо не їхати з тих місць, куди їх завела доля й історія. По-четверте, радянські громадяни, які не бачать сенсу вчити місцеві мови, культуру, традиції, і намагаються врятувати себе в "звичних умовах" у Росії, яка формально багатонаціональна, але всі зобов'язані говорити російською.

Насправді, причин для отримання російських паспортів набагато більше, і деякі ситуації зовсім не стосуються ні росіян, ні російськомовних, а скоріше гастарбайтерів з Центральної Азії та Кавказу, які правдою і неправдою намагаються закріпитися в Росії, щоб отримати більш-менш стабільну роботу. Гастарбайтери розлучаються зі своїми дружинами в Таджикистані або Узбекистані, щоб зареєструвати фіктивний шлюб з росіянкою і отримати громадянство і паспорт. Іноді навіть трапляються щасливі нові сім'ї, але привід той самий – громадянство і паспорт.

З погляду повсякденного життя, громадянство і паспорт – лише проста формальність, але з погляду російської влади, паспорт не просто документ, він ще й ідеологічна зброя. Не дарма ж Володимир Маяковський писав про дивну гордість, яка навертається на власника "паспортини", хоча формально цей документ не звільняє від хабарів і корупції, від хамства в магазинах і великих черг у поліклініках. Російський паспорт – застарілий символ удаваної величі, яким Кремль намагається заманити жителів радянських околиць.

Одна з перших кампаній з роздавання російських паспортів проходила на початку 1990-х років у Таджикистані, коли люди тікали з центральноазіатської республіки через громадянську війну, ініційовану Росією. Вони тікали без оглядки і раніше, після розстрілу спецназом КДБ СРСР мирної демонстрації 11 лютого 1990 року, їх лякав щойно ухвалений закон про таджицьку мову, а російськомовні, як відомо, ніякої іншої мови, крім російської, не визнають. Додало і бурхливе політичне життя, поява двох десятків політичних партій, що для приїжджих жителів Радянського Таджикистану стало шоком.

Повальна російська паспортизація почалася з появою в Кремлі Путіна і оголошеної ним політики відновлення відносин з пострадянським простором. Хтось тоді запідозрив нового російського президента в тому, що він хоче відновити подобу радянської імперії, але сил у Путіна не було, крім як для початку створити політичний скандал. У червні 2002 року Державна дума ухвалила необхідні поправки до Закону про громадянство, згідно з яким 56% населення "Південної Осетії" отримали російські паспорти. До середини серпня 2006 року ця цифра зросла до 98%. Приблизно такий же відсоток населення Абхазії, або трохи менше, теж має російське громадянство.

Одночасно почалося роздавання паспортів у Криму та Придністров'ї. Однак молдавським сепаратистам через відсутність спільного з Росією кордону, зручніше було мати і молдавське громадянство, а з його допомогою тоді можна було отримати і румунське, що давало можливість виїхати жити в Європейський Союз. Російський паспорт став предметом шантажу, хоча практичної цінності він досі не має. Комісія ЄС під головуванням Хайді Тальявіні, наполягала на тому, що цей процес російської паспортизації фактично суперечив міжнародному праву. І, до речі, ні Грузія, ні Україна не визнають подвійного громадянства.

Москву це мало хвилювало – важливіше було "закинути гачок", тобто, показати, що росіяни або російськомовні їх насправді хвилюють. Формально, у людини в кишені лежала "червоношкіра паспортина", але її не визнавала жодна країна ЄС, навіть якщо житель Абхазії, який набув російського громадянства, мав закордонний паспорт, йому не видавали візу для відвідування Шенгенської зони і США. Єдине, на що могли розраховувати мешканці окупованих територій, це пенсії та соціальна допомога, жодних інших повноцінних прав вони не мали і не матимуть, оскільки ні анексію Криму, "незалежність" ні Абхазії, ні "Південної Осетії", ні Придністров'я і Карабаху, ні ОРДЛО не визнала жодна повноцінна країна.

Було багато всіляких програм для залучення переселенців до Росії – як тільки їх не запрошували. На початку 1990-х років, коли в Росію накотився величезний натовп перших переселенців з Центральної Азії, влада розгубилася і не могла надати ніякої допомоги, виділяючи "російськомовним" співвітчизникам сараї і малопристосовані бараки. Тоді кампанія зупинилася – люди зрозуміли, що за закликами Кремля нічого немає – ні соціальної програми, ні грошей на розвиток, ні співчуття. З Грузії переселили в Тамбовську область кілька тисяч духоборів, які продали на Кавказі свої будинки і майно, але натомість не отримавши нічого, що могло б зберігати їхні громади в тому ж вигляді, як у Грузії. У 2009 році духобори написали лист президенту Саакашвілі, щоб він забрав їх назад.

У 2014 році була народжена ще одна гучна програма: Магаданська область оголосила, що готова приймати близько 400 приїжджих іноземців за федеральною програмою "Переселення співвітчизників", яка орієнтована і на біженців з Донбасу. Як повідомило тоді місцеве телебачення, "за останні 3 роки на Колиму переїхало близько 2,5 тисяч осіб. З них 1200 – учасники програми з переселення співвітчизників до Росії з України. Решта 1300 осіб – це діти, народжені вже на Колимі та діти, які приїхали сюди разом з батьками".

Однак і "далекосхідний гектар" виявився фікцією, незважаючи на пільги і спрощене оформлення цього самого гектара. Магаданська область готова навіть передавати у володіння в п'ять разів більше – по п'ять гектарів землі. До того ж, частіше цією програмою переселення стали користуватися не етнічні росіяни, для порятунку яких і придумали цю програму, а, наприклад, з Грузії – ті люди, які названі координатором програми Ганною Кузнєцовою, охочими виїхати в Росію, але які зовсім не мають російського коріння. Як іронічно констатувала російська газета "Новые известия", "за роки столипінських реформ 100 років тому за кілька років до Сибіру переселилося понад 3 мільйони осіб, за роки дії програми з отримання всіма охочими "далекосхідного гектара" було роздано всього 55 тисяч ділянок, причому переважно місцевим жителям".

Важко сказати, чи скористаються жителі сепаратистських територій України новими привілеями: здається, що за п'ять років охочі переселитися поїхали, а частина вже і повернулася, зіткнувшись з "принадами" російського життя. Ті, хто хотів набути російське громадянство, давно зміг це зробити, спрощений варіант потрапляння в російський зашморг мало кого спокусить. До того ж з 2017 року Росія практично визнає документи ЛНР і ДНР, аж до видавання банківських кредитів за папірці, ніким не визнані. Здається, і донбаські сепаратисти вже зрозуміли, що від Росії не варто чекати економічного або соціального дива.

Тоді навіщо цей шум? Для шуму, як завжди. Інформаційне вкидання між першим і другим турами президентських виборів в Україні, щоб налякати кандидатів і виборців. Жодних практичних кроків не буде, тому добре відомо, чим це може обернутися. У російської влади залишилися тільки два види зброї, яку ще років 10-15 вони вважали ефективними – захист російської мови та захист її носіїв, тобто роздавання паспортів, що насправді захистом не виявилося. Російський паспорт, як і всі російські атрибути державності, вже мало що дає його власникові.

Copyright © 2019 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода