Чому Москва знову заговорила про "захист російськомовних"

Після провалу бліц-операції із захоплення сходу і півдня України у Росії немає ні моральних, ні матеріальних можливостей відроджувати імперію. Єдина зброя, що лишилася – російська мова

Російська мова повинна отримати законодавчий статус в країнах колишнього СРСР. Про це в минулий четвер заявила посол з особливих доручень МЗС Росії Елеонора Митрофанова на круглому столі, присвяченому мовній політиці Росії і становищу російської мови в світі.

Після провалу ідеології "русского мира" в Україні це перша заява постфактум, яка свідчить швидше про те, що інших важелів впливу Росія вже не має, - пише Олег Панфілов для "Крим. Реалії".

В таджицькому дитинстві у мене був друг Іскандер, якого вдома звали Сашком. Якось я запитав його, чому його звуть по-російськи, і він передав слова батьків про те, що "російська мова – велика", що так краще, якщо я поїду вчитися в Москву або Ленінград. Ми тоді нічого не розуміли в радянській національній політиці, але пізніше я став все частіше зустрічати людей не тільки з русифікованими іменами, але і таджиків, які насилу розуміють мову предків.

Елеонора Митрофанова не перша, хто в російському МЗС говорить про "тяжке становище" російської мови. В перші роки нової Росії щось подібне стверджував міністр Андрій Козирєв. Але тоді, на початку 1990-х років, після розпаду СРСР, російськомовний простір був основною причиною для того, щоб "триматися разом". Мовляв, ми всі говоримо однією мовою, а тому ми – співдружність.

Політики не говорили, чому так вийшло, що на величезній території російська мова стала спільною для чукчів і чеченців, білорусів і киргизів

Ні Козирєв, ні інші політики того часу не говорили, чому так вийшло, що на величезній території російська мова стала спільним для чукчів і чеченців, білорусів і киргизів. Щоб пояснювати, потрібно було розповідати реальну історію створення Російської імперії, а потім – Радянської. Москва була не готова розкрити правду. Мета була – утримати колишні радянські республіки, хоч під якою назвою, наприклад, Співдружність незалежних держав, СНД.

Спочатку це виходило, поки в Грузії, Україні, Таджикистані, Азербайджані не з'явилися нові політичні лідери і рухи. А в Туркменістані і в Азербайджані з-під контролю вийшли колишні головні комуністи, які стали президентами. За чверть століття відносини з Росією нових країн стали визначатися в залежності від того, як населення і політична літа сприймють незалежність. Частина країн залишилися під впливом Москви, частина досягає повної незалежності, у відповідь російські війська намагаються відновити "добросусідські відносини".

Досі у відносинах Москви і колишнього, як стверджував Олександр Солженіцин, "підчерев'я" існують різні перешкоди, масштаб і мотиви яких визначає Кремль, а не двосторонні відносини. І так зване російськомовне населення називається головним фактором, хоча, наприклад, у Вірменії і Грузії немає проблеми "п'ятої колони", але Тбілісі давно прагне до незалежності, а Єреван – навпаки, став чи не підмосковним містом. Практично звідусіль, де, як стверджувалося, жили більше 20 мільйонів російськомовних, вони стали виїжджати. Значна частина вирішили повернутися в імперську монополію.

Зараз російськомовний простір являє собою конгломерат з людей похилого і середнього віку, що живуть думками про відтворення СРСР, та молоді, яка вже адаптувалася і здебільшого не бажає їхати в Росію. Перш за все, з трьох балтійських країн, які стали членами ЄС і НАТО. Як і з України, де значна частина російськомовних, які врятувалися від російської окупації на Донбасі, не тільки намагаються інтегруватися в українське суспільство, але і воюють на Донбасі. Після двох десятків років репатріації на історичну батьківщину від російськомовних майже позбулися Таджикистан і Туркменістан, поріділи ряди в Казахстані і Киргизстані. Але російськомовні, що залишилися, зробили це свідомо. І Кремль тепер, після невдачі з "русским миром" в Україні, хоче з них знову сформувати "п'яту колону". Чи вийде?

Тепер у Кремлі почали "тиснути" на жалість.

"У становищі російської мови в світі є ряд проблем, – зазначила Митрофанова. – Розвиток і правове закріплення певного статусу російської мови в конституціях і практиці наших сусідів – це наше першочергове завдання".

Звичайно, імперців і раніше хвилював пострадянський простір, на якому, як стверджує Митрофанова, "мова міжнаціонального спілкування", не має чіткого і зрозумілого юридичного тлумачення". Об'єктивності ради, вона все-таки згадала, що молоде покоління майже не володіє російською. За даними ООН, в 2015 році населення СНД (без урахування Росії) налічувало 138 мільйонів чоловік, російською мовою володів лише 61 мільйон, 36,9 мільйона – пасивно, 35,6 мільйона вже не володіють російською.

Повернення до призабутої теми має бути обґрунтоване – або Митрофанова робить це за інерцією, згідно зі своїм статусом, або в Кремлі знову щось задумали.

"Особливу тривогу з правової точки зору викликає становище російської мови в Латвії та Естонії, – підкреслила Митрофанова. – Значна частина населення цих країн говорить російською, але законодавчо це ніяк не відображено. Йде дискримінація, в першу чергу, в освіті".

Це зауваження, швидше за все, і відповідає на питання доцільності: "Необхідно докладати особливих зусиль у просуванні російської мови за кордоном. Необхідно поставити питання на високому рівні щодо надання їй законодавчого статусу в країнах колишнього СРСР. Це питання також має бути у зовнішньополітичному порядку денному".

Швидше за все, у російського МЗС вже немає інших аргументів, щоб залишити в друзях хоча б частину колишніх радянських співвітчизників. На роль близьких прихильників годяться хіба що три країни – Білорусь, Казахстан і Киргизстан. Але і там вже активно використовуються рідні мови, а російська, як і скрізь – лише за бажанням на побутовому рівні. Як, наприклад, використовують російську українські військові, звертаючись до супротивника звичним їм російським матом. Навіть у Білорусі – цьому заповіднику радянського російської мови, молодь все частіше використовує рідну білоруську, іноді нею намагається говорити президент Лукашенко.

Відторгнення російської мови на пострадянських околицях – природний процес, заснований на історичній пам'яті

Відторгнення російської мови на пострадянських околицях – природний процес, заснований на історичній пам'яті. Про реальні факти численних воєн і збройної окупації не тільки Зауралля, Сибіру і Далекого Сходу, але і завоювання Центральної Азії, Кавказу та України багато говорять і пишуть, з'явилися національні підручники історії з фактами, які ретельно ховалися в радянський час.

Росія сама додала русофобії після воєн у Чечні, Грузії і тепер – Україні. Коли російські опоненти переконують, що російська – мова Пушкіна і Достоєвського, вони лицемірять: сучасна російська – це мова зони, будинків розпусти і кабаків з масними анекдотами. Прикладом міг би стати Путін, але і він "ботає по фені", пропонуючи "мочити", погрожуючи "пил ковтати" або "відрізати, щоб не виросло".

Елеонора Митрофанова згадала ідею "об'єднання за прикладом франкофонії". Безглуздий приклад хоча б тому, що колишні колонії Франції не мають спільних кордонів з метрополією, а їх відносини – скоріше данина історії і можливість допомогти колись окупованим країнам.

Росія ж межує, тримає війська біля кордонів з сусідами, у деяких країнах – у Білорусі, Вірменії, Киргизстані і Таджикистані – російські військові бази, а економічні проекти або незначні, або їх зовсім немає. Кремль хоче "дружити по-російськи" безкоштовно, виключно на добровільних засадах". За непослух карають, як два роки тому Україну. Балтійські країни знаходяться під тиском Росії постійно.

Коли переконують, що російська – мова Пушкіна і Достоєвського, лицемірять: сучасний російська – це мова зони

Грузію вісім років тому під час серпневої війни 2008 року врятувала відсутність "п'ятої колони" – майже всі люди не з грузинськими прізвищами більш-менш говорять по-грузинськи. Немає відторгнення інших мов, але грузинську залишили як єдину державну ще в Конституції Грузинської РСР 1978 року, після багатотисячних демонстрацій на захист рідної мови. Немає в Грузії і впливу російської телебачення – його вже майже нікому дивитися, молодь практично не говорить по-російськи, середнє і старше покоління пам'ятає про три окупації 1801, 1921 і 1993 років, про сталінські репресії, що торкнулися майже кожної грузинської сім'ї.

Насправді, на пострадянському просторі вже немає мовної проблеми, крім тих кількох країн, в яких шум штучно піднімають проросійські організації. Проте одна проблема залишається – російське телебачення, інформаційні канали, які впливають на свідомість мешканців, які розуміють російську мову і споживає дезінформацію Кремля.

Остання спроба з Москви пригрозити сусідам прозвучала 29 серпня цьогоріч, коли Дмитро Медведєв заявив, що "нас не можна розділити кордонами, ми пов'язані на глибинному рівні – красивою і багатою російською мовою, славною історією нашої країни". Ще він зазначив, що російськомовна громада є однією з найбільших у світі, плутаючи поняття – використання мови і громадянства. У Німеччині, наприклад, більше двох мільйонів людей, вихованих в російськомовному середовищі, в Радянському Союзі. Стала Німеччина оплотом Росії? Змусив Кремль владу ФРН дати російській статус офіційної? Про це смішно говорити.

Елеонора Митрофанова знову взялася за старе – зображення діяльності з захисту тих, хто вже цього не потребує. В самій Росії ж за п'ятсот років корінне населення Поволжя, Приуралля, Сибіру і Далекого Сходу зазнало тотальної русифікації настільки, що корінні мови можна записувати в "Червону книгу".

Кремль турбує втрачена можливість "русского мира" налякати інших бліц-операцією з захоплення сходу і півдня України. Тепер у Росії немає ні моральних, ні матеріальних можливостей відроджувати імперію. Єдине зброя, що лишилася – російська мова, беззахисна в самій Росії, що перетворилася на мову люмпенів і вихідців із підворіть. Якийсь час Москва ще буде шантажувати пострадянські країни, але сил вже немає.

Copyright © 2016 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Анна Сотнікова Стиліст-перукар, колорист, трихолог
Василь Танкевич Боксерський оглядач
Сергій Грабовський Публіцист, історик
Роман Сініцин Волонтер
Олег Сенцов Режисер, сценарист, письменник
Погода