Чому Москва знову заговорила про "захист російськомовних"

Після провалу бліц-операції із захоплення сходу і півдня України у Росії немає ні моральних, ні матеріальних можливостей відроджувати імперію. Єдина зброя, що лишилася – російська мова

Російська мова повинна отримати законодавчий статус в країнах колишнього СРСР. Про це в минулий четвер заявила посол з особливих доручень МЗС Росії Елеонора Митрофанова на круглому столі, присвяченому мовній політиці Росії і становищу російської мови в світі.

Після провалу ідеології "русского мира" в Україні це перша заява постфактум, яка свідчить швидше про те, що інших важелів впливу Росія вже не має, - пише Олег Панфілов для "Крим. Реалії".

В таджицькому дитинстві у мене був друг Іскандер, якого вдома звали Сашком. Якось я запитав його, чому його звуть по-російськи, і він передав слова батьків про те, що "російська мова – велика", що так краще, якщо я поїду вчитися в Москву або Ленінград. Ми тоді нічого не розуміли в радянській національній політиці, але пізніше я став все частіше зустрічати людей не тільки з русифікованими іменами, але і таджиків, які насилу розуміють мову предків.

Елеонора Митрофанова не перша, хто в російському МЗС говорить про "тяжке становище" російської мови. В перші роки нової Росії щось подібне стверджував міністр Андрій Козирєв. Але тоді, на початку 1990-х років, після розпаду СРСР, російськомовний простір був основною причиною для того, щоб "триматися разом". Мовляв, ми всі говоримо однією мовою, а тому ми – співдружність.

Політики не говорили, чому так вийшло, що на величезній території російська мова стала спільною для чукчів і чеченців, білорусів і киргизів

Ні Козирєв, ні інші політики того часу не говорили, чому так вийшло, що на величезній території російська мова стала спільним для чукчів і чеченців, білорусів і киргизів. Щоб пояснювати, потрібно було розповідати реальну історію створення Російської імперії, а потім – Радянської. Москва була не готова розкрити правду. Мета була – утримати колишні радянські республіки, хоч під якою назвою, наприклад, Співдружність незалежних держав, СНД.

Спочатку це виходило, поки в Грузії, Україні, Таджикистані, Азербайджані не з'явилися нові політичні лідери і рухи. А в Туркменістані і в Азербайджані з-під контролю вийшли колишні головні комуністи, які стали президентами. За чверть століття відносини з Росією нових країн стали визначатися в залежності від того, як населення і політична літа сприймють незалежність. Частина країн залишилися під впливом Москви, частина досягає повної незалежності, у відповідь російські війська намагаються відновити "добросусідські відносини".

Досі у відносинах Москви і колишнього, як стверджував Олександр Солженіцин, "підчерев'я" існують різні перешкоди, масштаб і мотиви яких визначає Кремль, а не двосторонні відносини. І так зване російськомовне населення називається головним фактором, хоча, наприклад, у Вірменії і Грузії немає проблеми "п'ятої колони", але Тбілісі давно прагне до незалежності, а Єреван – навпаки, став чи не підмосковним містом. Практично звідусіль, де, як стверджувалося, жили більше 20 мільйонів російськомовних, вони стали виїжджати. Значна частина вирішили повернутися в імперську монополію.

Зараз російськомовний простір являє собою конгломерат з людей похилого і середнього віку, що живуть думками про відтворення СРСР, та молоді, яка вже адаптувалася і здебільшого не бажає їхати в Росію. Перш за все, з трьох балтійських країн, які стали членами ЄС і НАТО. Як і з України, де значна частина російськомовних, які врятувалися від російської окупації на Донбасі, не тільки намагаються інтегруватися в українське суспільство, але і воюють на Донбасі. Після двох десятків років репатріації на історичну батьківщину від російськомовних майже позбулися Таджикистан і Туркменістан, поріділи ряди в Казахстані і Киргизстані. Але російськомовні, що залишилися, зробили це свідомо. І Кремль тепер, після невдачі з "русским миром" в Україні, хоче з них знову сформувати "п'яту колону". Чи вийде?

Тепер у Кремлі почали "тиснути" на жалість.

"У становищі російської мови в світі є ряд проблем, – зазначила Митрофанова. – Розвиток і правове закріплення певного статусу російської мови в конституціях і практиці наших сусідів – це наше першочергове завдання".

Звичайно, імперців і раніше хвилював пострадянський простір, на якому, як стверджує Митрофанова, "мова міжнаціонального спілкування", не має чіткого і зрозумілого юридичного тлумачення". Об'єктивності ради, вона все-таки згадала, що молоде покоління майже не володіє російською. За даними ООН, в 2015 році населення СНД (без урахування Росії) налічувало 138 мільйонів чоловік, російською мовою володів лише 61 мільйон, 36,9 мільйона – пасивно, 35,6 мільйона вже не володіють російською.

Повернення до призабутої теми має бути обґрунтоване – або Митрофанова робить це за інерцією, згідно зі своїм статусом, або в Кремлі знову щось задумали.

"Особливу тривогу з правової точки зору викликає становище російської мови в Латвії та Естонії, – підкреслила Митрофанова. – Значна частина населення цих країн говорить російською, але законодавчо це ніяк не відображено. Йде дискримінація, в першу чергу, в освіті".

Це зауваження, швидше за все, і відповідає на питання доцільності: "Необхідно докладати особливих зусиль у просуванні російської мови за кордоном. Необхідно поставити питання на високому рівні щодо надання їй законодавчого статусу в країнах колишнього СРСР. Це питання також має бути у зовнішньополітичному порядку денному".

Швидше за все, у російського МЗС вже немає інших аргументів, щоб залишити в друзях хоча б частину колишніх радянських співвітчизників. На роль близьких прихильників годяться хіба що три країни – Білорусь, Казахстан і Киргизстан. Але і там вже активно використовуються рідні мови, а російська, як і скрізь – лише за бажанням на побутовому рівні. Як, наприклад, використовують російську українські військові, звертаючись до супротивника звичним їм російським матом. Навіть у Білорусі – цьому заповіднику радянського російської мови, молодь все частіше використовує рідну білоруську, іноді нею намагається говорити президент Лукашенко.

Відторгнення російської мови на пострадянських околицях – природний процес, заснований на історичній пам'яті

Відторгнення російської мови на пострадянських околицях – природний процес, заснований на історичній пам'яті. Про реальні факти численних воєн і збройної окупації не тільки Зауралля, Сибіру і Далекого Сходу, але і завоювання Центральної Азії, Кавказу та України багато говорять і пишуть, з'явилися національні підручники історії з фактами, які ретельно ховалися в радянський час.

Росія сама додала русофобії після воєн у Чечні, Грузії і тепер – Україні. Коли російські опоненти переконують, що російська – мова Пушкіна і Достоєвського, вони лицемірять: сучасна російська – це мова зони, будинків розпусти і кабаків з масними анекдотами. Прикладом міг би стати Путін, але і він "ботає по фені", пропонуючи "мочити", погрожуючи "пил ковтати" або "відрізати, щоб не виросло".

Елеонора Митрофанова згадала ідею "об'єднання за прикладом франкофонії". Безглуздий приклад хоча б тому, що колишні колонії Франції не мають спільних кордонів з метрополією, а їх відносини – скоріше данина історії і можливість допомогти колись окупованим країнам.

Росія ж межує, тримає війська біля кордонів з сусідами, у деяких країнах – у Білорусі, Вірменії, Киргизстані і Таджикистані – російські військові бази, а економічні проекти або незначні, або їх зовсім немає. Кремль хоче "дружити по-російськи" безкоштовно, виключно на добровільних засадах". За непослух карають, як два роки тому Україну. Балтійські країни знаходяться під тиском Росії постійно.

Коли переконують, що російська – мова Пушкіна і Достоєвського, лицемірять: сучасний російська – це мова зони

Грузію вісім років тому під час серпневої війни 2008 року врятувала відсутність "п'ятої колони" – майже всі люди не з грузинськими прізвищами більш-менш говорять по-грузинськи. Немає відторгнення інших мов, але грузинську залишили як єдину державну ще в Конституції Грузинської РСР 1978 року, після багатотисячних демонстрацій на захист рідної мови. Немає в Грузії і впливу російської телебачення – його вже майже нікому дивитися, молодь практично не говорить по-російськи, середнє і старше покоління пам'ятає про три окупації 1801, 1921 і 1993 років, про сталінські репресії, що торкнулися майже кожної грузинської сім'ї.

Насправді, на пострадянському просторі вже немає мовної проблеми, крім тих кількох країн, в яких шум штучно піднімають проросійські організації. Проте одна проблема залишається – російське телебачення, інформаційні канали, які впливають на свідомість мешканців, які розуміють російську мову і споживає дезінформацію Кремля.

Остання спроба з Москви пригрозити сусідам прозвучала 29 серпня цьогоріч, коли Дмитро Медведєв заявив, що "нас не можна розділити кордонами, ми пов'язані на глибинному рівні – красивою і багатою російською мовою, славною історією нашої країни". Ще він зазначив, що російськомовна громада є однією з найбільших у світі, плутаючи поняття – використання мови і громадянства. У Німеччині, наприклад, більше двох мільйонів людей, вихованих в російськомовному середовищі, в Радянському Союзі. Стала Німеччина оплотом Росії? Змусив Кремль владу ФРН дати російській статус офіційної? Про це смішно говорити.

Елеонора Митрофанова знову взялася за старе – зображення діяльності з захисту тих, хто вже цього не потребує. В самій Росії ж за п'ятсот років корінне населення Поволжя, Приуралля, Сибіру і Далекого Сходу зазнало тотальної русифікації настільки, що корінні мови можна записувати в "Червону книгу".

Кремль турбує втрачена можливість "русского мира" налякати інших бліц-операцією з захоплення сходу і півдня України. Тепер у Росії немає ні моральних, ні матеріальних можливостей відроджувати імперію. Єдине зброя, що лишилася – російська мова, беззахисна в самій Росії, що перетворилася на мову люмпенів і вихідців із підворіть. Якийсь час Москва ще буде шантажувати пострадянські країни, але сил вже немає.

Copyright © 2016 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олег Сенцов Режисер, сценарист, письменник
Анастасія Леухіна Голова ГО "Горизонталі", викладач Київської школи економіки
Світлана Фус Дієтолог
Микола Несенюк Журналіст
Ольга Решетилова Координаторка Медійної ініціативи за права людини
Погода