Наступні 25 років для України: виклики і цілі
Рухаючись вперед під постійною загрозою з боку Росії, Київ має зробити власне виживання в якості незалежної демократичної держави найважливішим стратегічним пріоритетом
Цього року українці святкують 25 років незалежності. І вони добре розуміють, що наступні 25 років будуть ще набагато важливішими та складнішими. Україна проголосила незалежність 24 серпня 1991 року у винятково сприятливих геополітичних умовах. Радянська імперія розпадалася. Її російський спадкоємець робив кроки до демократії та був послаблений у військовому плані. Сполучені Штати, єдина наддержава, мали намір підтримувати демократію у всьому світі. НАТО довело свою ефективність і готувалося до розширення. А Європа була переповнена впевненістю в своїх силах, що в результаті привело до формування Європейського Союзу.
За таких сприятливих умов Україна могла нехтувати фундаментальними системними реформами і просто плисти по течії, що вона й робила більшу частину з цих 25 років.
Цей період доброї погоди скінчився. І грозові хмари, що наближаються, змусять Україну стикнутися з набагато складнішими умовами, якщо не з загрозою існуванню.
Щоб вижити, Україна має робити більше, ніж безладна біганина. З невідступною рішучістю вона має переслідувати чітко означений набір цілей.
Розглянемо зміни, які відбулися в геополітичному середовищі України.
Президент Володимир Путін активно просуває гегемонію Росії в "ближньому зарубіжжі". Сподіваючись відновити військове домінування Росії в центральній Азії, Путін витратив колосальний обсяг ресурсів на оновлення російських збройних сил та арсеналу озброєнь, затіяв невтомне бряцання зброєю та часом - захоплення територій, постійно порушував міжнародні норми та післявоєнний безпековий режим в Європі, значно посилив внутрішній силовий апарат в Росії, демонтував демократичні інститути країни та сформував деспотичний, гіпернаціоналістичний режим, сконцентрований на культі власної особистості.
В процесі цього Путіну вдалося бахвальством та пропагандою переконати більшість росіян та багато кого на Заході, що він діє в їхніх інтересах.
Путінська Росія - це крихкий режим в агонії майбутньої загибелі. Він надцентралізований, корумпований, ворожий до запровадження системних реформ, нездатний змінюватися
Водночас путінська Росія - це крихкий режим в агонії майбутньої загибелі. Він надцентралізований, корумпований, ворожий до запровадження системних реформ, нездатний змінюватися. І хоча особисто Путін має широку популярність, окостенілий режим під його керівництвом підтримки не має, що підтверджує його рішення сформувати могутню Національну гвардію та слабка явка на нещодавніх думських виборах.
Режим, настільки залежний від такого мінливого розсуду старіючого лідера, вельми схильний до стратегічних помилок, які раніше чи пізніше можуть втягнути його у дестабілізуючі авантюри всередині країни та за кордоном.
Вторгнення Путіна в Україну в 2014-му, наприклад, відчужило не тільки Київ, а й країни близького зарубіжжя та Заходу. При цьому воно не принесло Росії нічого, окрім того, що й так було під її фактичним контролем - проросійські Крим та Донбас.
Російська держава, що занепадає, стає все більш фрагментованою між її центром в Москві та периферії, між елітою та низами, між росіянами та неросіянами. Її нереформована економіка переживає одвічне падіння, а недолуга спроба модернізувати свої збройні сили і перейняти стратегічну ініціативу підживило НАТО, налякало колись проросійських її сусідів та викликало відразу більшої частини світу.
Чим довше Путин залишається при владі, тим більш вірогідним стає падіння Росії з непередбачуваними наслідками - від громадянської війни до масового виходу біженців до сусідніх країн.
Наддержавний статус Сполучених Штатів залишається безсумнівним, але їхнє бажання втручатися в світові процеси серйозно знизилося внаслідок фіаско в Афганістані, Іраку та Сирії. Ще погіршує ситуацію республіканський кандидат в президенти Дональд Трамп з його обурливою та провокаційною риторикою, яка може інфікувати дискусію в США ще більшими ізоляціоністськими тенденціями, незалежно від того, хто переможе на президентських виборах у листопаді.
НАТО, який втратив відчуття своєї місії після закінчення Холодної війни, підживився путінською агресією в Україні. Але військових можливостей альянсу, на жаль, недостатньо для відповіді на зростаючу російську загрозу. Західні політики знають: якщо Путін спробує випробувати НАТО, здійснивши вторгнення в Естонію, альянсу буде складно захистити її. Відповідь на такий виклик може затягнутися на роки.
Зрештою, Євросоюз в розпачі через власні проблеми, від "брекзіту" до триваючого напливу біженців та піднесення антидемократичних пропутінських правих сил у Франції, Нідерландах та, що турбує найбільше, в Німеччині.
Поки європейці все більше поринають в свої проблеми, а проросійські політичні сили приходять до влади, здатність ЄС підтримувати єдиний фронт проти Путіна буде знижуватися.
Незалежно від того, до чого призведуть ці тенденції, скоріше за все, певна комбінація з них означить геополітичне сусідство України на наступні 5-10 років. Найгірший сценарій для України настане з розсіяними своїми проблемами та зовнішніми провалами Сполученими Штатами, слабкій Європі та при сильній, агресивній чи дезінтегрованій Росії.
Найкращий варіант - сильний, активний Захід, який зробить все, щоб знизити загрозу з боку Росії. На жаль, такий сценарій здається менш вірогідним за найгірший.
Київ має насамперед переключити увагу з Криму та окупованого Донбасу на розбудову нації та держави на вільній території України
При цих невизначеностях українські політики потребують сильного набору принципів для наслідування. По-перше, Київ має зробити власне виживання в якості незалежної демократичної держави найважливішим стратегічним пріоритетом. Всі інші проблеми мають відійти на другий план. Це означає насамперед переключення уваги з Криму та окупованого Донбасу на розбудову нації та держави на вільній території України.
Це не означає визнання анексії Росії, але Київ має пережити тимчасову втрату цих регіонів чи їхню квазі-реінтеграцію на конфедеративних засадах, щоб сфокусуватися на складних та довготривалих, спізнілих реформах, необхідних для того, щоб вестернізація України стала необоротною, а уразливість до агресії з боку Росії - мінімальною.
По-друге, Україна має зрозуміти, що тільки вона сама відповідає за своє виживання. Незважаючи на те, що Європі та Сполученим Штатам варто визнати, що путінська Росія стала екзистенційною загрозою, жодна з Західних країн не готова відмовитися від сподівання зблизитися з Росією та битися з нею за Україну. Це може змінитися, особливо якщо Путін завдасть нового удару, але не в найближчому майбутньому.
По-третє, виживання України стоїть на чотирьох взаємопов'язаних стовпах: сильна армія, сильна економіка, сильна демократія і патріотичне виховання. Жоден з них не втримається без решти інших. Тільки потужні збройні сили можуть стримати нові російські апетити і таким чином створити умови для розвитку та процвітання економічних та демократичних інститутів. Зростаюча економіка - це передумова для сильної армії, дієвої демократії та патріотичного населення; відкрите, демократичне суспільство забезпечує динамічну економіку та підтримку з боку населення; підтримка серед населення потрібна сильній армії та сильній демократії.
Виживання України стоїть на чотирьох взаємопов'язаних стовпах: сильна армія, сильна економіка, сильна демократія і патріотичне виховання
Серед них, однак, Україна має зробити економічне зростання абсолютним пріоритетом. ЇЇ армія та демократія достатньо сильні на теперішній час, а народний патріотизм високий як ніколи. Але ці три стовпи ослабнуть, якщо економіка України не зростатиме на рівні майже двозначних показників. Україна нині витрачає п'ять відсотків ВВП на збройні сили, це величезне навантаження для бідної країни. Демократія потребує розвитку середнього класу - як противаги могутнім політичним та економічним елітам, як гаранта приватної власності та хранителя ліберальних цінностей.
Але на сьогодні середній клас відмирає в Україні. Патріотизм важко підтримувати в важких економічних умовах. Сильна економіка також дасть Україні змогу вести більш обізнану зовнішню політику та надасть теперішній владі більше легітимності.
По-четверте, попри те, що Україна має зробити все, щоб викоренити корупцію, шлях до швидкого та сталого економічного зростання - це малий та середній бізнес. Україна має значні резерви вражаючого людського капіталу який може забезпечувати таке ж зростання, яке забезпечує високорозвинений ІТ-сектор, якщо йому це дозволить правильний набір економічних стимулів.
Якщо цей людський капітал не використовувати продуктивно, українська економіка завжди буде знемагати. Як демонструють Європа, США ХІХ століття та сьогоднішні Бразилія, Китай та Індія, в умовах мобілізації людського капіталу корумповані економіки можуть зростати і роблять це дуже високими темпами. Навіть корумпована Україна мала 7-8% зростання та значний приплив іноземного капіталу в нещодавньому минулому. Прямі іноземні інвестиції в Україні зменшилися за останні два роки не через якийсь раптовий вибух корупції, а через війну з Росією.
Україна запровадила вражаючу кількість економічних реформ починаючи з революції Євромайдану 2014 року, і в результаті два роки величезного падіння перетворилися на 1-2% зростання в 2016-му. Але потрібно зробити більше. Посеред іншого, Київ має приватизувати державні статки, землю, зменшити державний апарат, підвищити зарплатні, значно спростити процедуру для відкриття бізнесу і знайти якусь нову форму співіснування з олігархами та їхніми закордонними статками.
Україна має стати економічним тигром Східної Європи. Якщо цього не станеться, вона може не дожити до своєї 50-ї річниці незалежності
Якщо всі ці та інші заходи, такі як застереження відвертого захоплення майна олігархами, держчиновниками, організованою злочинністю, буде вжито, а війна на сході залишиться в патовій ситуації, іноземні інвестори повернуться та разом з українськими підприємцями значно посилять економіку.
За перші 25 років незалежності Україна вижила головним чином тому, що ніхто не посягав на її існування. Зміни прийшли на краще, і Україна має навчитися жити поряд з постійною загрозою з боку Росії та імовірним зростанням байдужості Заходу. Перш за все, Україна має стати економічним тигром східної Європи. Якщо цього не станеться, вона може не дожити до своєї 50-ї річниці незалежності.
Текст публікується з дозволу автора
Переклад Gazeta.ua
Коментарі