Захарченку варто побоюватися долі Литвиненка

Така непередбачувана вибухонебезпечна людина як Захарченко може легко втратити користь в очах Кремля і перетворитись на серйозну проблему. Лідеру ДНР, таким чином, варто пам`ятати про сумну долю Олександра Литвиненко-офіцера ФСБ, який був отруєний і помер у Лондоні в 2006 році.

Якщо лідер самопроголошеної Донецької Народної Республіки має щось сказати про нинішній режим припинення вогню на сході України, то це те, що він ніколи не трансформується у постійний мир. Він також не призведе до реінтеграції сепаратистських територій до складу України. У своїх заявах Захарченко і до і після 1 вересня, коли гармати вже змовкли, відмовляється від взаємодії з Україною, підкреслює вірність незалежності Донбасу і тверду рішучість збільшувати власну територію і радикально поділяє людей на друзів і ворогів. Не дивно, що сепаратистські порушення режиму припинення вогню значно збільшилася з початку листопада.

Важко сказати сказати, чи войовничість Захарченка є позерством відчайдушної людини, чи планами безжального лідера. У будь-якому випадку, можна припустити, що інтереси ДНР несумісні з інтересами України, і що Мінськ-2 не зможе забезпечити їх початкової мети та реінтеграції ДНР і її сестрою за суттю - ЛНР. Навіть якщо Росія буде тиснути на ДНР іти на суттєві поступки – а це дуже сміливе припущення,- лідер ДНР буде пручатися.

У дійсності, мир на сході України залежить від двох впертих, демагогічних, непередбачуваних і войовничо налаштованих чоловіків - президента Росії Володимира Путіна та Захарченка

У дійсності, мир на сході України залежить від двох впертих, демагогічних, непередбачуваних і войовничо налаштованих чоловіків - президента Росії Володимира Путіна та Захарченка. Путін стверджує, що є спостерігачем у війні, в той час як Захарченко запевняє, що він керує процесом. В реальності все набагато складніше. Як показало так зване припинення вогню, у Путіна - вирішальний голос. Він почав війну, і він може добитися миру. Але Захарченко не просто маріонетка. У нього є ідеї, амбіції і власні плани, і від його згоди, в решті, залежить, результат будь-якої угоди.

Захарченко, 39-річний колишній електромеханік, зявився в політиці у 2010 році, в рік, коли Віктор Янукович був обраний президентом України. Як голова Донецького проросійської і прорадянської організації Оплот, він активно виступав проти Євромайдану у 2013-14, був одним із семи озброєних людей, які захопили адміністративні будівлі Донецька 16 квітня 2014 і був активним бійцем у наступних боях з українськими збройними силами. У серпні 2014 року був обраний прем'єром ДНР. Кілька місяців потому, його обрали головою ДНР. З того часу Захарченко домінує на політичній арені цього регіону.

За його переконанням, ДНР не є українською територією. Це незалежна держава. "Діти, - каже він, - мають зрозуміти, що вони живуть в іншій країні". Тоді як Україна знаходиться в лещатах "фашистської хунти" і "відвертих нацистів," ДНР є демократичною республікою, прихильною до співдружності. Неспівпадіння поглядів та незгода в ДНР, є "нормальним", каже Захарченко: "Врешті-решт, ми не Україна!".

В особі Захарченка Путін має фанатичного супротивника української державності, людини, яка за жодних обставин не піде на компроміс із Києвом і Заходом

Захарченко стверджує, що Київ існує в "паралельній, віртуальний реальності". Насправді, він вважає, що "Україна сама стала віртуальною реальністю під їх керівництвом", припускаючи, що і держава, і народ, є вигаданими. Можна сперечатися з характеристикою Захарченка щодо реальності Києва як віртуальної, але він правильно назвав її паралельною. Після Майдану Україна виступає за все, що він, а в більш широкому сенсі - ДНР, відхилили. Адже Захарченко і його "держава" заперечують усе, що пов`язано з постамайданною Україною та Заходом. У цьому, здається, не може бути місця для компромісу.

Захарченко напевно планує відвоювати решту Донбасу, навіть якщо Україна не зробить нічого, щоб приєднатися до НАТО. "Я неодноразово заявляв, що я вважаю , що Донецькій Народній Республіці належить вся територія колишньої Донецької області. І я не відмовляюся від цих слів", - сказав Захарченко 5 листопада. Він бачить два можливих сценарії розширення ДНР. Якщо Київ відновить бойові дії, Захарченко буде захоплювати Донбас силою. Якщо мирний процес Мінських угод триватиме, територія буде відбита шляхом політичних переговорів.

Захарченко був навіть більш відвертим в інтерв'ю 27 серпня. Мінімальна мета ДНР - відбити всю Донецьку область. Його максимальна мета - "Велика Новоросія", або Нова Росія, яка охоплювала б усі південно-східні регіони України. Як досягти цієї мети буде вирішуватися, коли ми переможемо". У той же час, "немає необхідності сидіти і чекати" по відношенню до "іншої так званої України". Той, хто "хоче позбутися незаконного уряду, знищити фашистів, і зупинити Україну від того, що вона буде маріонеткою в руках американських ляльководів, повинні проявляти більш активну позицію".

Радикалізм Захарченка проявляється в його ставленні до біженців з жителів ДНР. Тих, хто втік в Україну і виступав проти ДНР,"м'яко кажучи," не вітатимуть на батьківщині. Для більшої впевненості зазначається, що, "ми не будемо стріляти репатріантів", але вони повинні будуть довести свою корисність " і "піти на поступки". Відкритих ворогів "можливо, будуть судити." Що стосується тих, хто залишився в Донецьку, Захарченко визнав, що "багато хто" залишився, не з ідеологічних переконань, а тому, що "вони просто не могли втекти. Це нічим не відрізняє їх від біженців".

Захарченка найкраще розглядати в якості регіонального російського воєначальника, який, як у Чечні Рамзан Кадиров, буде неохоче грати роль підлабузника Путіна

Захарченко також не розкидується словами щодо того, хто керуватиме його "республікою": "ті, хто захищав республіку зі зброєю в руках або ті, хто під вогнем допоміг відновити нашу промисловість, економіку та інфраструктуру." Рекомендації Києва щодо проведення місцевих виборів у Донбасі таким чином відірвані від реальності. Чи від слів Захарченка. Оскільки вони тягнуть за собою участь "тих партій, які створили політичне прикриття для каральної операції в Донбасі." Оскільки всі демократичні партії України підтримують військові дії проти ДНР, під час місцевих виборів, що підмандатні Мінську-2 , буде можливо вибрати тільки кандидатів з еліти Захарченка.

Така бравада має вітатися у Росії. В особі Захарченка Путін має фанатичного супротивника української державності, людини, яка за жодних обставин не піде на компроміс із Києвом і Заходом. Але фанатизм Захарченка також має бути джерелом занепокоєння. 5 листопада лідер ДНР наполягав, що рішення щодо "долі Донбасу" буде прийнято у Донбасі, а не в Москві, Вашингтоні, Берліні, чи Парижі. Наступна пропозиція Захарченко змусила турбуватися Кремль: "Я особисто не збираюся бути маріонеткою в чиїхось руках."

Захарченка найкраще розглядати в якості регіонального російського воєначальника, який, як у Чечні Рамзан Кадиров, буде неохоче грати роль підлабузника Путіна. Недавнє збільшення порушень режиму припинення вогню ДНР демонструє властиву напруженість між Путіним і Захарченком. Атака українських збройних сил є відмінним способом підвищення бойового духу пригнічених бійців ДНР, багато з яких, як здається, відчувають себе кинутими Росією. Але ескалація і, можливо, крах Мінську-2 не буде вигідним для Росії, яку непокоять західні санкції і яка готова продовжувати свою операцію в Сирії. Захарченку потрібен Путін, але Путін також потребує Захарченка - підступність голови ДНР відома.

Якщо вірити словам Захаченка, то немає жодного способу змусити його погодитися виконувати будь-який варіант Мінську-2. Якими б не були його власні наміри, Росія зможе скручувати йому руки, як це було шляхом введення режиму припинення вогню 1 вересня, але малоймовірно, що Путіну вдасться змусити Захарченка виконувати накази Москви наосліп.

Мінськ-2, таким чином, може мати два можливих результати. Найбільш вірогідний - це "заморожений конфлікт", на кшталт Придністров'я, сепаратистського регіону Молдови. Україна буде позбавлена болю від того, щоб інтегрувати регіон, який не може бути інтегрований, а Захарченко і його еліта зможе продовжувати будувати свою "республіку". Захід буде задоволений будь-яким результатом, який зупинить кровопролиття. Навіть Росія може погодитися, однак неохоче. Адже все одно довелося б витрачати мільярди на економіку ДНР, але тепер Путін зможе стверджувати, що він врятував Донбас від "фашистів".

Менш імовірно, дуже вільна конфедерація України та ДНР-ЛНР, в якій республіки, що відкололися, користуються повною політичною, культурною та економічною самостійністю, не отримують фінансові субсидії з Києва, і не мають жодної влади, щоб втручатися у справи Києва. Хоча це було б вигідно для всіх сторін, такий стан речей був би внутрішньо нестабільним і, ймовірно, перетворився б на заморожений конфлікт через кілька місяців або років.

Існує третя, менш імовірна, альтернатива, яку Путін і його головна організація - КДБ, ефективно практикують. Така непередбачувана вибухонебезпечна людина як Захарченко може легко втратити користь в очах Кремля і перетворитись на серйозну проблему. Лідеру ДНР, таким чином, варто пам`ятати про сумну долю Олександра Литвиненко-офіцера ФСБ, який був отруєний і помер у Лондоні в 2006 році.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Переклад Gazeta.ua