Реформи робити вже пізно

Чому стався голодомор? Сталінські репресії? Навіщо вивозили народ до Сибіру? Запитання для істориків, але наші історики часто займаються демагогією, замість серйозних досліджень, і не бажають робити висновки з минулого. Головний висновок – у тім, що все обумовлено історичними причинами. Є така річ – історична закономірність.

Є інше запитання. Чи має право на існування народ, який наділяє владою бандитів і покидьків? За таке треба очікувати неминучої відплати. Кожний раз після виборів настає розчарування, а ми ніяк не навчимося контролювати владу.

Відповідальність за ситуацію в країні лягає на народ. Визнання влади антинародною чи корумпованою не міняє діла. Хто або що заважає змінити її? Змінюйте, творіть, пробуйте, тільки не сидіть, склавши руки. Вас – мільйони, а скільки їх? Це ваша держава, ваша країна.

Терпіти покидьків і корупціонерів у державі – значить накликати ще більші негаразди. Коли таке трапляється, обов'язково настає відплата. І тоді населенню доводиться розплачуватися за все, не лише платити добробутом, але життями, тисячами, мільйонами життів.

Увесь народ несе відповідальність за ситуацію в країні. Це історичний закон, який працює майже так само точно, як і закони фізики.

Інша справа в тім, що Україна в нинішньому стані походить від Радянського Союзу, вона його породження. Досі людям притаманний совковий менталітет, чимало "колишніх" залишаються на посадах управлінців

Наше суспільство зовсім не таке, як на Заході. Ми інші. На Заході як не довіряли, так і не довіряють совковій Україні. Можливо, це така історична доля у східних слов'ян – завжди знаходитись у протистоянні з кимось.

Згадаймо історію. СРСР був ворогом № 1 для Заходу. За правління генсека Хрущова (українця за національністю) сталася Карибська криза, тоді світ був на межі ядерної війни.

Нинішня Україна – хоч і не ворог, але і не союзник. При відсутності довіри ані в НАТО, ані в ЄС у найближчі роки нас не візьмуть, і не треба мати ілюзій. До нас будуть ставитися з недовірою, аж поки ми не змінимося й не почнемо будувати країну саме на тих засадах, на яких стоїть увесь цивілізований світ.

І дуже великі гроші, яких потребує Україна, ніхто не дасть – ані МВФ, ані ЄС. Усі кредити, які наша країна коли-небудь отримувала, – вражаюче мало порівняно, наприклад, з тією допомогою, яку отримала Греція та деякі інші країни. Чому? Тому що вони заслуговують на більшу довіру, аніж ми.

До останнього часу був шанс запровадити реформи, щоби спробувати переконати МВФ. Почати можна було зі сфери освіти – створити сприятливі умови для приватних шкіл, дати учбовим закладам більше самостійності. Потім, зменшити податкове навантаження на бізнес. Провести децентралізацію влади, зробити її прозорою. Збільшити підтримку культури.

Але Україна не була би такою, якою є, якби сталися ці та інші реформи.

Корумпованій владі не потрібна духовність, культура, їй не потрібні вільні, самостійні, заможні громадяни. Імовірно, шахраюваті можновладці розраховують, що злидарями легше керувати, тоді за копійки можна буде купити будь-кого. Новий Майдан покаже, наскільки вони помиляються.

Миритися з таким станом речей – дурість. Майже нічого не робити, а бажати жити гарно й красиво притаманне всім дурням, які приречені бути завжди в програші.

Велика територія означає великі проблеми. Хочемо не федералізації, а щоби все було, як воно є. Навряд чи так буде. Балканізація й розпад країни стануть логічним наслідком існуючого стану речей.

Принаймні, велич країни не у великій території, а в її громадянах, у задовільних умовах їхнього життя, сприятливих для щастя, для самореалізації.

Copyright © 2014 by Paul Magogan