Андрей Морозов
Любой выбор мы делаем сами. Да, он зависит от обстоятельств, знания, возможностей. Но на что бы мы ни опирались, совершая этот выбор, — жить с результатами потом нам. Эльчин Сафарли
19.09.2014
1842
24

"Про страхи та неврози ПОПи..." А шо ви хотіли? - Всі претензії до Порошенка.

Богдан Стасюк

Порошенко на словах за євро-атлантичну інтеграцію і проти Росії, але на ділі заборонив референдум про вступ до НАТО, відклав виконання угоди про асоціацію, протиснув з порушенням закон про визнання місцевих виборів під дулами російських автоматів, виключив США з переговорного процесу і зберіг свій бізнес в Росії.


Обама на словах за підтримку України і проти Росії, але на ділі заборонив надати статус союзника США та заборонив постачання зброї в Україну.


Все логічно. А шо ви хотіли?

Нам дали повністю симетричну відповідь. Для чого в чомусь звинувачувати Захід?

Всі претензії до Порошенка.

===========================================================

Peter Hill
У Польщі представили новий уряд. За рік до парламентських виборів. Одразу після призначення нова прем'єрка Польщі відповіла на питання сосовно польської реакції на події в Україні.
Самі ж польські коментатори вже назвали це "першим промахом", але я б оцінив цю заяву з іншої точки зору - як "непідготовлену", а від того і більш чесну, оцінку усієї цієї "Нашої Ситуації" з позиції Польщі та Європи:

Desygnowana na premiera Ewa Kopacz przedstawiła właśnie skład swojego gabinetu. Tuż po tym odpowiadała na pytania reporterów, m.in. o Ukrainę i ewentualną sprzedaż broni do tego kraju, jako pomoc w starciu z Rosją.

Co na to Kopacz? Oto jej odpowiedź:

- Czy powinniśmy wysyłać broń na Ukrainę? Wie pan, ja jestem kobietą. Wyobrażam sobie, co ja bym zrobiła, gdyby na ulicy nagle pokazał się człowiek, który wymachuje jakimś ostrym narzędziem albo trzyma w ręku pistolet. Pierwsza moja myśl? "Tam za moimi plecami jest mój dom i są moje dzieci". Więc wpadam do domu, zamykam drzwi i opiekuję się własnymi dziećmi. Co w takiej sytuacji zrobiłby mężczyzna? Pewnie pomyślałby: "Nie mam nawet porządnego kija w ręku, ale jak to? Ja nie stanę i nie będę się z nim tłukł, tylko dlatego, że odważył się przyjść i grozić mojej rodzinie?".

- Więc odpowiem jedno: Polska powinna zachowywać się jak polska, rozsądna kobieta. Nasze bezpieczeństwo, nasz kraj, nasz dom, nasze dzieci są najważniejsze, co nie oznacza wcale, że powinniśmy dzisiaj mówić głosem odrębnym od Unii. Wręcz przeciwnie: ja nie uważam, że nie powinniśmy dziś na wyścigi być czynnym uczestnikiem tego konfliktu zbrojnego. Jeśli tylko ta duża rodzina europejska zdecyduje, że chcemy pomagać, powinniśmy brać udział w tej pomocy - ale razem z innymi krajami - stwierdziła Kopacz.
отредактировано · 2 ч. назад

Anna-Lisa Ryaboshapka

Про страхи та неврози. Ну, майже.


...А знаєте, я розумію тих, хто щиро - не за посадою чи за особистий інтерес - підтримує всі ці мирні плани, із надривом розповідає про мудрі рішення ПОПа-54, проявляє дику агресію по відношенню до людей, які не мають з цього приводу восторжєнного образа мислєй.

Розумію, що прихожани Церкви Мирного Плану (далі - ЦМП) просто налякані до втрати усвідомлення реальності. Тому вони її заперечують і звуть себе при цьому реалістами.

Цікавий поворот, чи не так? Втім, наша реальність кого хочеш налякає - страшно насправді всім. Тут справа у тому, як людина реалізує свій страх.

Хтось (і таких, схоже, відносна більшість) готовий здатися на милість абсолютно немилостивого "пабєдітєля" - аби "всьо ето закончілось". Звідси - гіпертрофований патерналізм. Тобто невроз віри у батька нації, який здасться "правильно", якому видніше, який зараз розпише "договорняки" з олігархами та агресором - і все стане, як було.

Є й інша мотивація - менш щира, але теж зрозуміла: ось зараз ми згодуємо Молоху в жертву якусь кількість людей, територій, суверенітету - і він, цей Молох, нас не чіпатиме.

Нас персонально. Наші родини, наш бізнес, наші звичні стосунки, кави, прогулянки. Це - теж певною мірою невроз. Невроз жертвоприношення - аби тебе не зачепило.



Про те, що віра у власті, в яких "нєт другого вихода",

віра у те, що людожера не треба злити та чинити йому спротив - саме невроз, свідчить реакція прихожан ЦМП на будь-яку спробу критично поставитися до дій та рішень "батька" та його призначенців.


Навіть, якщо ця спроба полягає у цілком слушній констатації того, що треба було від початку вимагати від світу неухильного дотримання міжнародних договорів.

Вимагати визнання терористів - терористами, а війни - війною. Що йти на політичні перемовини з окупантами на їхніх умовах - самогубство, достойне премії Дарвіна...

Та коли невротику наступають на його викоханий невротичний мозоль, невротик кричить. Наразі кричить щось типу: кругом шпіони, провокатори, агенти кремля.

Хоча насправді ЗАРАЗ агенти кремля мусять люто підтримувати і т. зв. мінські угоди, і мирні плани з амністіями. І, як зіницю ока, особливо тщатєльно берегти ПОПа-54 і всю світу його.

Але, суворо між нами, є й інші способи впоратися із власними страхами. Не буду довго розводитися, наведу один приклад. Знаєте, як було лячно, страшно і депресивно американцям одразу після 11 вересня 2001 року? Ну, десь приблизно так, як нам зараз.

А знаєте, де, при всьому тому страху, був би американський президент (будь-який!), що вийшов би на трибуну й проголосив: я амністую Аль-Кайєду за обіцянку так більше не робити, я простягаю руку миру Бін-Ладену і віддаю йому Техас?

Правильно, в ...здє був би такий президент. Без варіантів. Скажете, Америка - то велика держава (на відміну від нас)?

Так, Америка - велика держава. І я навіть здогадуюся - ЧОМУ.

Зберігаймо спокій.

Допомагаємо нашим бійцям.
Про кулемет ніколи не забуваймо

Александр Стойка
Анна, ми бачимо дії слабкої, залежної, несміливої людини, я від нього іншого не очікував, він по іншому не міг діяти.

Педро навіть злякався залишитись у швейцарському форматі протистояння з агресором, він навіть не скористався запрошенням НАТО стати її членом.

Він як кожний боягуз вибрав таємні перемовини з агресором, пішов на його ультиматуми, знову все утаємнуючи і не порадившись з народом, а він є дуже активим суб"єктом процесу- посилає свої синів -добровольців на смерть, фінансує війну, лікує, морально підтримує армію, а цей бовдур навіть не спитав у народу про його думки.

А можно було зібрати на Майдані Народне віче на 150 тисяч людей і спитати чи нам здатися на милість Пуйлу, чи у нас достатньо сил боротися за свою свободу?

І тоді він міг виставити аргумент, що то було рішення народу.

Але він пішов по дорозі попередників. І як він закічить свій шлях?

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

24

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"