Протягом останніх вихідних, приурочених Дню Незалежності, у Вінниці відбулось кілька знакових подій. Найяскравішими збіговиськами шнуркових журналістів та комунальників виявились відкриття музейної площі та спортивного майданчика поблизу 18-ї школи.

Безумовно, певний позитив в цих подіях таки проглядається. Це як перехворіти віспою: вже одужав, більше не захворієш, а виразки можна замаськати пудрою. З яких же симптомів починалась ця хвороба?

Вже більше 20 років громада міста Вінниці (існують звернення вінницьких професорів, журналістів, викладачів і т.д.) просила встановити пам'ятник Тарасу Шевченку на центральній площі міста – Театральній. Здавалося б не складне прохання, вже і місце було підготовлене. Як відомо, все що стосується українства викликає у новоспеченого віце-прим'єра алергію, включно до набряку Квінке, що ускладнює дихання. Це не єдині симптоми які супроводжували Гройсмана у цьому питанні, він радше би не дихав, а ніж послухався прохання вінницьких патріотів. Позаминулого року на сесії міської ради Борисович додумався відреагувати на звернення Світового Конгресу Українців (серед якого є вінничани, це було підкреслено у зверненні): "А хто такі цей конгрес щоб нам поради давати…".

Громада неодноразово протестувала оскаржуючи позицію хвалебного мера, об'єднання активістів почали збирати кошти на встановлення самостійно, однак вищої міри наглості не сподівались: Гройсман заборонив їм це робити через суд! 26 травня 2014 року Вінницький міський Суд постановив: визнати дії п. Гройсмана протиправними і скасувати незаконну вищевказану заборону.

А що ж ми маємо по факту: на музейній площі відкрито садово-паркову скульптуру замість гідного пам'ятника. Більше того, на реконструкцію площі вгателили кругленьку суму грошей, які зараз би так знадобились для української армії. Але все у стилі "плюнем у вічі вінничанам": рожева стрічка, кульки і фанфари та незабутня американська посмішка лицемірних "святих" чиновників – всі "задоволені".

Нікого вже не здивуєш наймасштабнішим скандалом року у Вінниці – забудовою шкільного стадіону 18-ї школи приватним будинком. Окрім того, що всі міські чиновники захищали встановлення паркану для будівництва, вони ще й опирались на дружнє плече тітушок

Милення розведене теж майстерно: ми вам спортивну площадку, ви нам - місце під будинок. Такий дешевий ідіотизм міг запропонувати лише Гройсман (подейкують, що будинок є проектом його татка – Бориса Ісааковича).

Прості запитання:

1. Чому не можна відремонтувати майданчик без забудови стадіону?
2. Хто відповідатиме за безпеку дітей?
3. Куди подінуть стоянку автомобілів?

Тисячі вінничан розуміють колапси, що витають довкола злодіянь міських чинуш заради власного збагачення. Зарадити цьому активісти вже не в силах, не допомогла навіть революція. Не покладаймо надії навіть на "святого" Гройсмана.