Підміна понять імені "святого" Гройсмана
Протягом останніх вихідних, приурочених Дню Незалежності, у Вінниці відбулось кілька знакових подій. Найяскравішими збіговиськами шнуркових журналістів та комунальників виявились відкриття музейної площі та спортивного майданчика поблизу 18-ї школи.
Безумовно, певний позитив в цих подіях таки проглядається. Це як перехворіти віспою: вже одужав, більше не захворієш, а виразки можна замаськати пудрою. З яких же симптомів починалась ця хвороба?
Вже більше 20 років громада міста Вінниці (існують звернення вінницьких професорів, журналістів, викладачів і т.д.) просила встановити пам'ятник Тарасу Шевченку на центральній площі міста – Театральній. Здавалося б не складне прохання, вже і місце було підготовлене. Як відомо, все що стосується українства викликає у новоспеченого віце-прим'єра алергію, включно до набряку Квінке, що ускладнює дихання. Це не єдині симптоми які супроводжували Гройсмана у цьому питанні, він радше би не дихав, а ніж послухався прохання вінницьких патріотів. Позаминулого року на сесії міської ради Борисович додумався відреагувати на звернення Світового Конгресу Українців (серед якого є вінничани, це було підкреслено у зверненні): "А хто такі цей конгрес щоб нам поради давати…".
Громада неодноразово протестувала оскаржуючи позицію хвалебного мера, об'єднання активістів почали збирати кошти на встановлення самостійно, однак вищої міри наглості не сподівались: Гройсман заборонив їм це робити через суд! 26 травня 2014 року Вінницький міський Суд постановив: визнати дії п. Гройсмана протиправними і скасувати незаконну вищевказану заборону.
А що ж ми маємо по факту: на музейній площі відкрито садово-паркову скульптуру замість гідного пам'ятника. Більше того, на реконструкцію площі вгателили кругленьку суму грошей, які зараз би так знадобились для української армії. Але все у стилі "плюнем у вічі вінничанам": рожева стрічка, кульки і фанфари та незабутня американська посмішка лицемірних "святих" чиновників – всі "задоволені".
Нікого вже не здивуєш наймасштабнішим скандалом року у Вінниці – забудовою шкільного стадіону 18-ї школи приватним будинком. Окрім того, що всі міські чиновники захищали встановлення паркану для будівництва, вони ще й опирались на дружнє плече тітушок
Милення розведене теж майстерно: ми вам спортивну площадку, ви нам - місце під будинок. Такий дешевий ідіотизм міг запропонувати лише Гройсман (подейкують, що будинок є проектом його татка – Бориса Ісааковича).
Прості запитання:
- Чому не можна відремонтувати майданчик без забудови стадіону?
- Хто відповідатиме за безпеку дітей?
- Куди подінуть стоянку автомобілів?
Тисячі вінничан розуміють колапси, що витають довкола злодіянь міських чинуш заради власного збагачення. Зарадити цьому активісти вже не в силах, не допомогла навіть революція. Не покладаймо надії навіть на "святого" Гройсмана.
Коментарі