Кілька слів про бойкот

Після розгортання подій в Криму українсько-російські відносини перетворились з партнерсько-сусідських у невизначені. За територіальним розташуванням країни досі залишаються сусідами, однак дружити їм вже не дуже хочеться.

1. На побутовому рівні громадяни почали вираховувати країну-виробника по штрих-коду. Блогер Юлія Савостіна прийняла таке рішення раніше – впродовж року вона проводила експеримент "В пошуках madeinUkraine". В зазначений період Юлія купувала лише товари українського виробництва. Львівські торгові мережі ще з березня ігнорують російські товари.
2. Культурний рівень – кінотеатри беруть на себе право бойкотувати російські стрічки, заповнюючи вільний простір фільмами українського виробництва.
3. В політичному аспекті Росія почала бойкотувати нас першою. Згадаймо, як це було: Росія вдало проігнорувала положення Будапештського меморандуму, провела референдум в Криму, ігноруючи чинне українське законодавство. До того ж Федерація першою пригрозила нам "газовим бойкотом", а потім люб'язно погодилась обговорити подальшу долю українських кораблів.
4. В економічному аспекті країнам вдалось домовитись – банківські установи з ліцензією НБУ можуть безперешкодно здійснювати операції до 1 січня наступного року. До визначеного дедлайну установи можуть отримати ліцензію від російської сторони.
5. В соціальному аспекті положення кримчан, що відмовились від російських паспортів є невизначеним. З одного боку, російська сторона запропонувала їм сплатити мито в 500 гривень та отримати довідку на проживання. З іншого боку, є вірогідність (я б навіть сказала, реальна загроза), що перевага при влаштуванні на роботу буде надаватись громадянам з паспортом РФ.

Обирати лише українські товари чи не зважати на штрих-код, дивитись чи не дивитись російські фільми в кінотеатрі – особистий вибір кожного. Однак в політичному та соціальному аспекті наш вибір безпосередньо залежить від домовленостей сторін.