У відповідь на публікацію моєї замітки про зв'язки між навколосвободівським активістом антиукраїнських переконань Дмитром Різниченком і його не менш шовіністично налаштованою по відношенню до українців дружиною Вікторією, російським терористом і сповідником націонал-большевицьких переконань, членом ЄСМ Ігорем Гаркавенком і одним із ватажків ЄСМівського підпілля в Україні, материм екстремістом і ватажком тоталітарної секти Олегом Бахтіяровим, на мене посипалися звинувачення, що я відстоюю позицію "Братства".

Частково це дійсно так. Адже достатньо порозмовляти з очільниками братчиків, як спливає правда про ті події, котрими Різниченко докоряє Дмитру Корчинському. Можливо, захисникам героя "Мовного майдану" варто було б поставити запитання самим і дізнатися про героїчне минуле свого кумира та виключення його за алкоголізм із перших вуст?

Або ж уважніше почитати його блог. Наприклад, запевнення в тому, що переживати через ґей-парад не варто, бо гомосексуалізм – це практично нормально й узагалі чимало правих діячів були гомосексуалістами:

"Гей-парад в Украине рано или поздно будет. Потому что Украина - секулярное, демократичное государство, а значит, не имеет законных механизмов запрещать кому-либо ходить где-либо под какими-либо лозунгами, не призывающими к насилию, экстремизму, разжиганию национальной и расовой розни, и т.д., и т.п (см. Конституцию). Даже если большинство населения против. Даже если у руля стоит судимый президент, и вся официальная элита живет не по закону, а по тюремным понятиям. Ибо демократия, как известно, это власть демократов, а никакого не большинства.... И ежу понятно, что ни одно шествие не заставит гетеросексуала любить мужские задницы. Гомосексуализм не уничтожил ни греческую, ни японскую, ни какую другую культуру, и не стал причиной деградации этих обществ. В конце концов, многие уважаемые правые деятели были голубыми, как июльское небо... Юкио Мисима, Эрнст Рэм" [Резниченко Дмитро. Гей-парад будет! // http://reznichenko-d.livejournal.com/287025.html].

Дехто каже, що достатньо знати самого Дмитра особисто, щоб не дивуватися подібним заявам, проте поки що облишимо чутки про нетрадиційну сексуальну орієнтацію Різниченка. Хоча варто зазначити, що на це можуть вказувати самозамилування, посилена увага до зовнішнього вигляду, ретельний догляд за своїм тілом, постійне, мало не хворобливе підкреслення своєї маскулінності, дуже типове для індивідів, які бажають приховати від оточуючих свою гомо- чи бісексуальність. Досить цікаво, що і ватажок лівих штурмовиків, содоміт Ернст Рьом, і гомосексуальний японський письменник Юкіо Місіма є кумирами "Ігоря Харківського", тобто його близького приятеля, бандита Гаркавенка. Той про них чимало пише в своєму блозі. Його розповіді про самураїв при цьому явно мають гомоеротичний відтінок.

Психоаналітик шукав би витоки цих схильностей у дитинстві. Один із російських шовіністичних сайтів так змальовує життєвий шлях Гаркавенка: "Игорь Олегович Гаркавенко родился в 1974 году в г. Харькове, где и жил до своих 23 лет, пока не начал борьбу с системой, теми способами, которые счел необходимыми.Игорь вырос без отца, с матерью и бабушкой. Однако мужские качества и сила воли были у него в избытке. Окончив среднюю школу, он не спешил поступать в какой-нибудь "вуз", работал на фабрике и углубленно занимался самообразованием. По знанию истории, пониманию ситуации в стране он превосходил многих" [Прямое действие - "Коктейль Молотова" в систему (биография И.О. Гаркавенко) // http://bratyaslaviane.narod.ru/2001/21/i21-01-6-r.html].

Іншими словами, як каже один мій знайомий, Ігор Олегович виріс у типовій російській одностатевій родині з мами та бабусі. Деформовану психіку таких дітей добре описує психоаналітик із Росії:

"Вот это очень русский тип: мамин сын. Эти дети не амбициозны. Объясняется это вовсе не скромностью, интеллигентностью, или там, внутренней гармонией. Просто у них в отсутствие конкуренции с отцом не сформировался мотивационный механизм. Им уже нечего желать: мать получена в безраздельную собственность, и творчество всякое, карьера, даже деньги им не очень нужны. Более того, деньги они на словах презирают, а в глубине души просто боятся.

Если даже они приобретают квалифицированную профессию – вроде врача или преподавателя, успеха в ней не достигают. Приемы социальной адаптации у них, так или иначе, связаны с педалированием своей убогости. Они очень снисходительны к себе, и подлость их – вроде как не подлость, и ложь – не ложь, и присвоение чужого обосновывается легко: им нужнее. Они очень агрессивны в отношении мужчин матери, - потенциальных отчимов. Но в большом социуме они неизбежно сталкиваются с инициированными мужчинами, с настоящими отцами и терпят поражения. В связи с этим органично развиваются такие черты как завистливость и мстительность..." [Зубарев Сергей. "Ирония судьбы" глазами психоаналитика // http://tsarev-alex.livejournal.com/149857.html].

Навіть важко повірити, наскільки це правильно по відношенню до Ігоря Гаркавенка, котрий не спромігся набути бодай якийсь фах. Дійсно, він не раз, як і личить націонал-большевикові, висловлював презирство до грошей і приватної власності: "Странно, но я обошел вниманием вопрос исключительно важный для всех современных движений. Вопрос о частной собственности. В пустотах, между строк, в том холодном, высокомерном обхождении этого вопроса стояла уверенность, тотальная и монолитная, в том что вопрос этот снят раз и навсегда. Как галлюцинацию, больной, злой образ, оккультную сущность, с которой нельзя разговаривать, которую нельзя замечать, упоминать, хранилище злого духа, проклятое место которого нельзя касаться, вскрывать, иначе оно получит право на жизнь, станет главным, навяжет всему свой собственный детерминизм; так я заклял, запечатал безразличием и равнодушием ящик пандоры – частную собственность. Такое впечатление что я оперировал в своих представлениях о нашем будущем людьми и обществами, для которых этого вопроса вообще не существовало. Моя раса не желала, да и не могла понять – что есть частная собственность" [Игорь Гаркавенко: Армия и Третий Путь. Опыт революционной борьбы // http://rossia3.ru/ideolog/nashi/ingvar_garcavi]. Він дійсно дуже поблажливий до себе й ніколи не вважає власні злочини, ницість, підлість, хвастощі й брехню тим, чим вони є. Не проти присвоїти чуже. Часто підкреслює спартанськість свого побуту, бродяжництво, свою працю вантажником, несправедливість до себе долі й зраду друзів, які проміняли його революційні ідеї на нормальне комфортне життя. Попри все, Ігор Олегович любить скаржитися.

Справжні чоловіки, зокрема, українські націоналісти, завжди викликали в Гаркавенка почуття лютих заздрощів, бажання помститися "Игоря Гаркавенко отличали стойкие имперские убеждения, желание видеть русских, украинцев, белорусов объединенными в одно государство. УНСО и им подобные организации, несмотря на интерес к ним со стороны Гаркавенко, являлись его политическими антиподами" [Прямое действие - "Коктейль Молотова" в систему (биография И.О. Гаркавенко) // http://bratyaslaviane.narod.ru/2001/21/i21-01-6-r.html].

Сам злочинець говорить іще відвертіше: "Необходимо сказать об УНА-УНСО. Завидовал ей тогда, завидую ей сейчас. Той, УНА-УНСО, 90-х. Никого не было лучше ни до, ни после. Не в России, не на Украине. Как традиционны, так и авангардны. Единственные, вышедшие авантюрно, кроваво и весело, со своими красно-черными стягами из узких рамок бандер-штата. Не было такой войны, от Кавказа до Сербии, где бы не запомнились их значки, их кресты. Романтическое, героическое, поэтичное, средневековое явление 90-х. Весело и кроваво. УНА-УНСО" [Игорь Гаркавенко: Армия и Третий Путь. Опыт революционной борьбы // http://rossia3.ru/ideolog/nashi/ingvar_garcavi]. Ця заздрість є фактично усвідомленням як слабкості й нікчемності тих "Славянских единств", у яких він перебував, так і власного браку чоловічості.

На наявність у Гаркавенка досвіду гомосексуальних стосунків указує й його перебування в лавах Націонал-большевицької партії Едуарда Лимонова й Олександра Дугіна:

"Лимонов - автор всемирно известного бестселлера "Это я, Эдичка", один из апостолов гомосексуалистов всех стран. Дугин - в прошлом богемный сектант эрото-сатанинского направления, практиковавшийся в оргиастических церемониях самодеятельной зеркальной ложи под управлением Гейдара Джемаля и попавший за участие в подобных девиационных действиях в спецпсихбольницу... Гей-община, скрывающаяся под крышей политической партии ..., - явление в русской и советской истории уникальное. ...Вообще, НБП - это странный клуб. В нем не принято объявлять о своей гомосексуальности, при том, что большинство его членов - геи. Именно этот факт стал причиной некоторых недоразумений: ориентированная на фашистские идеалы молодежь, принявшая идеологию "Лимонки" за чистую монету, стала деятельно участвовать в строительстве НБП. Но гетеросексуальные фашисты не прижились. Не поняв сначала истинных намерений фюрерствующего старца, они, узнав суть "партстроительства", поспешили покинуть сие заведение" [Голубое братство НБП // http://stringer-news.com/publication.mhtml?Part=39&PubID=896]. Содомія була частиною відносин між націонал-большевиками, котрі культивували власну неповноцінність. Того ж Олега Бахтіярова, який покровительствує Ігореві, з Лимоновим пов'язує далеко не просто дружба. Він також любить поговорити про Юкіо Місіму.

Цілком можливо, що й тюремна Гаркавенкова спроба самогубства [Прямое действие - "Коктейль Молотова" в систему (биография И.О. Гаркавенко) // http://bratyaslaviane.narod.ru/2001/21/i21-01-6-r.html], пов'язана не з наказом його зґвалтувати, а з тим, що співкамерники довідалися про його минуле й зарахували "революціонера" до гомосексуалістів – нижчої, непривілейованої ланки в'язничної ієрархії...

Хоча б хтось поцікавився, що за один вирішив читати лекції на Майдані. Колишній націонал-большевик, а тепер член ЄСМ не полишає ні злочинної діяльності, зокрема, за чутками, бере участь у звірячих бандитських розбірках, рейдерських захопленнях, ні боротьби за "русский мир". Наприклад, 29 серпня минулого року відбулася акція на підтримку члена Бойової асоціації російських націоналістів Михайла Волкова, висвітлена в Гаркавенковому блозі. Неважко переконатися, що на фото й відео там зафіксований не хто інший, як "русскоязычный украинский националист" Дмитро Різниченко, який протестує проти видачі до Росії російського екстреміста-вбивці [Игорь Гаркавенко: Армия и Третий Путь. Опыт революционной борьбы // http://rossia3.ru/ideolog/nashi/ingvar_garcavi]. Саму акцію Дмитро теж ретельно описав, подавши як акт солідарності й підтримки "національного відродження в Москві" [Резниченко Дмитрий. Російські націоналісти та російські ЗМІ // http://reznichenko-d.livejournal.com/369475.html]. Взагалі-то зрозуміло, що російськомовність вимагає від своїх носіїв боронити одне одного від українців і Української держави, й душогуб-росіянин близький і рідний скандальному блогеру-українофобу.

Незадовго до цього "мовний майданівець" Різниченко в своєму Інтернет-щоденнику ділився шокуючими одкровеннями: "Разве многие русские националисты не скрываются в Украине? Разве их хоть раз выдали украинские правые?" [Резниченко Дмитрий. Письмо русскому другу: об украинской сенсации // http://reznichenko-d.livejournal.com/312901.html]. Себто гицель Волков не один такий, їх тут багато – тих, хто переховується від правосуддя й цілком може вчинити нові злочини в нашій країні. І якісь Різниченкові "праві" друзі забезпечують їх комфортним лігвом. Ці людці всією своєю бандитською душею ненавидять українців, українську мову й культуру, готові пожертвувати всім, життя свої нікчемні покласти задля знищення нас. Методів добирати не будуть. Україна всій цій компанії недочоловіків потрібна лише як місце, де можна тимчасово пересидіти в разі непорозумінь із рідною російською владою... В усіх інших випадках вона викликає в них несамовиту божевільну НЕНАВИСТЬ.