ДІМ-ДОМ-7-8. Ті, що прийшли карати
Недетектив у 225 убивствах і 17 замахах
Розділ 7,
який мав бути першим
Дім-Дом постав несподівано, наче хто невидимий висмикнув його з землі, аби справити належне враження. Проте Старун лише звів очі: дістає бетонне одоробло до неба чи ні? Куди там, може навіть не пнутися!.. З даху гірської хатини зорі набагато ближчі. Місяць – також. Схвально кивнув, наче це він улаштував таку справедливість і, не повертаючи голови, мовив:
– Жінок зводити не можна. У жінки нема і не може бути смертельного гріха перед світом.
Його слова злітали, наче жовте листя з гірської липи.
– Я такого не робив і не робитиму, хай би мене самого різали.
З ним прийшло дванадцятеро і стояли в очікуванні за спиною.
Мольфар був не набагато старшим, в оману вводили густа, передчасно посивіла борода і непрошена слава, що голубим серпанком сповзла з Карпат, вкрила ближні і дальні, аж до річки Деркул на сході, міста і села.
– То й оці безвинні? – кивнув один з дванадцяти на будинок, що зухвало сяяв високими вогнями.
– І їм усе має проститися? – додав свого здивування другий.
– Тоді ми все зробимо самі, – поставив крапку третій, поправивши кортик, який дістався йому від прадіда-моряка.
Борода мольфара сріблом зблиснула перед ними:
– Я знаю, – тихо мовив він. – Ви гарячі і нерозважливі... Тому й прийшов.
– ... аби порятувати "невинних"? – хитнулися дванадцятеро.
Карпатець поглянув на блиск їхніх очей:
– Хіба вас зупиниш... Та й чому невинних? – зітхнув він. – Вина на них є – чужа лягла на жіночу природу через нерозум і одвічне бажання догодити чоловікам. Я їх покараю, але не на горло.
– І що ж то буде за кара, – хмикнули з гурту, – виселите з Дім-Дому і змусите жити, як усі ми? Чи вмонтуєте їм чіп совісті?
Мольфар відповів не одразу:
– Кожна отримає по мірці своїй... Захочете – додасте від себе.
На майданчику запанувала тиша, і Старун зрозумів, що хлопці згодні.
Він заглибивсь у сквер, вмостився на лаві під ліхтарем – мешканці Дім-Дому боялися чорної ночі і веліли поставити світло біля кожної – і склепив повіки, наче заснув, утомлений далекою дорогою.
Проте це лише здавалося. Карпатський чарівник не спав. Йому належало здійснити до схід сонця велику і складну роботу, і він узявся за неї негайно.
... І тієї ж хвилини у будинку напроти розгорнулися події, що докорінно змінили долі тих, кого закрутили чорториї безкінечної, наче Всесвіт, ночі, що починалася двадцятого і мала скінчитися двадцять першого грудня дві тисячі дванадцятого року.
Розділ 8
Ті, що проходять крізь броню
Дім-Дом з-поміж інших споруд Столиці вирізняв лише куполоподібний дах, невідомо для чого напнутий над сірою громадою. Проте зовнішня звичайність була оманливою, містяни це відчували і позирали у бік таємничого будинку з недовірою, навіть насторожено. Він здавався чужим і холодним, навіть увечері, коли на стінах спалахували яскраві прямокутники, що мало свідчити про життя всередині. Але у схожі на вітрини вікна рідко хто визирав, на інкрустованих смарагдом білих підвіконнях не було квітів і ніколи не сиділи коти, а на куленепробивному склі не відбивалося тіней, наче тамтешні мешканці пересувалися виключно накарачках, не дуже вивищуючись над плінтусом.
Містяни не сумнівались: у Дім-Домі все, не як у людей.
Впевнена була у тому і таємнича дванадцятка, яка сім хвилин тому разом з мольфаром вдивлялась у високі вікна: старий – з осудливим інтересом, хлопці – вибираючи для себе першу жертву.
Вони не стали чекати, поки карпатець, котрий спочатку відмовився допомагати, а потім неждано-негадано з'явивсь у Столиці, завершить чаклування, і рушили на задній двір Дім-Дому. Аби проникнути через підвальне приміщення. Двері оберігав замок, куплений по тендеру у Швейцарії за 20120 тамтешніх євро.
Двері були важкі і залізні, а замок – секретний. Та чи здатні зупинити двері, навіть тричі броньовані, чи здатен щось вдіяти замок, коли люди намірились і їм конче треба?
– Дайте я, – відсторонив товаришів кремезний Олександр Євтєєв.
Кілька років тому луганець відправив заявку на винахід у галузі молекулярної фізики й отримав повідомлення про реєстрацію. До патенту справа не дійшла, але друзі проголосила Євтєєва винахідником. А про його наукове відкриття сказали, що його напевне вкрадено і порадили відстежувати галузеві публікації. Тоді ж хлопець придумав універсальну відмикачку, за що місцеві авторитети висловили йому респект і уважуху, запросивши до ресторану "Пернік", а у ментівці, затримавши, довго били, бо універсальний ключ встигли перевірити у ділі, повідкривавши ним не лише двері, а й сейфи місцевого Лугкомунбанку.
З цією відмикачкою Євтєєв і підійшов до високих, у два своїх зрости підвальних дверей Дім-Дому.
За хвилину броньований пласт відчинився, не рипнувши.
Шлях до найзагадковішого злочину в історії Країни було відкрито.
Борис сховав ключ у внутрішню кишеню куртки і, пропустивши вперед поводиря, рушив слідом.
(Далі буде)
Коментарі