Люди добрі

Кілька днів тому мала в гостях дуже симпатичну жінку. Вона співачка, їздить Україною в етнографічні експедиції. Записує від бабусь старі пісні, цікаві бувальщини, легенди. Та говорили ми не про пісні. - Як тобі на Полтавщині живеться? - усе допитувалася вона. Родом я із Західної України, тож запитання цілком логічне. - Та нормально живеться, - відповідала я. - А як тобі тутешні люди, - не заспокоювалась моя співрозмовниця. Я замислилась. Коли лишень переїхала сюди, дійсно відчула, що люди тут інші. Дуже прямі, відверті, інколи навіть жорстокі у своїй відвертості. Але мені особисто імпонує така відкритість. - О, ти не жила серед галичан, - не вгавала знайома. Вони такі милі, ввічливі та тактовні лише на перший погляд. Одне думають, інше говорять, третє роблять. Галичанин ніколи не образить тебе у вічі, але за спиною точно триматиме дулю. Коли вона це все розповідала, згадала, як ми мешкала тривалий час з родиною на Східній Україні. Сказати, що там люди дружні - не сказати нічого. Я досі пам'ятаю, як уся вулиця гуртом збиралась ввечері в когось із сусідів на подвір'ї та пили чай за столом. Так-так, саме чай! Хтось ніс з дому смачне печиво, хтось шматок ковбаси, хтось сиру. Але це були дуже гарні та дружні посиденьки. Коли ми з Луганщини переїжджали на Західну Україну, знайомі нас завзято відмовляли. - Та вони ж бандерівці, - казали гуртом. У них там дахи солом'яні, і кулемети під стріхою стоять. Мої мама з бабусею з цього лише сміялися, бо на Західну Україну ми їздили щоліта і точно знали, що такого тут немає. От і виходить, що ми живемо в одній країні, але зовсім не знаємо один-одного. Мало того, що не знаємо - ще й обмовляємо з великим азартом. Коли мені кажуть, що західняки, або східняки погані - я завжди думаю, що там і там у мене живуть друзі, родина. Погані, у дійсності, не люди, а ті стереотипи, яких ми тримаємось. Погано те, що для багатьох це вже стало його життєвою філософією.

Люди добрі

Коментарі