Люди в білих халатах
Мама чоловіка захворіла на запалення легень. З високою темературою її забрали до лікарні. Була там тиждень. Врешті, приїхала додому переодягнутися, помитися та змінити одяг. Назад до лікарні їхали з нею в таксі.
- Не хочу туди навіть повертатися, - сумно казала вона. - Таке твориться, що ледь серце витримує. Вчора у мене на очах старушка померла. Привезли її тяжку із онкологією. Бабушка дуже хороша. До останнього трималася. А кілька днів перед тим помер чоловік. То взагалі історія страшна. Він цілу ніч гупав нам у стінку. Вранці ще прийшла медсестра та поскаржилася, що якогось хулігана привезли, спати не давав. Я собі підтримала розмову, бо дійсно не могла заснути. Лише ближче до обіду зустріла в коридорі лікарні його дружину. Та була зовсім змарніла. Розповіла, що у чоловіка була діабетична кома. Він не міг встати та покликати лікарів. Тому гупав у стінку. Так і помер.
Я згадала свій випадок, коли через лікарів мало не стала калікою. Мала пухлину між відділами хребта. Через це мене паралізувало. Медики направили у неврологію. Спочатку поставили діагноз - защемлення нерву. Потім лікували розсіяний склероз. Врешті, коли біль був настільки сильним, що не могла терпіти - почали колоти наркотичні препарати, які дають важким онкологічним хворим. З лікарні силою мене забрала мама. Сусідка по палаті розповіла їй, що відбувається щось не те. Коли вона приходила, я, зазвичай, спала. Насправді, лікарі мені кололи сильні снодійні, або заспокійливі, аби не плакала. Правильний діагноз поставив дуже талановитий лікар із реабілітаційного центру "Еліта" в місті Трускавець. Інший лікарі, котрий робив комп'ютерну томографію, для підтвердження діагнозу, скерував мене до свого колеги в столицю. Там швидко прооперували. На ногах я була вже за кілька днів після операції. Виявилося, усіх тих діагнозів у мене не було, а лікарі мало не призвели того, що пухлина перетворилася б на злоякісну та пустила метастази. Оперували мене колишній міністр охорони здоров'я Поліщук та мега-талановитий лікар-нейрохірург Анатолій Камінський. Вони самі тоді радили подати в суд на медиків, які мене ледь не залікували. Я не стала того робити, бо була ейфорія від того, що після піврічної перерви можу ходити. Вийшло так, що одні лікарі мене ледь не згубили, а інші - повернули до життя.
