— Тиждень тому в підвальних залах костьолу вода стояла на 20 сантиметрів. За три місяці четвертий раз викачували. А дома перше літо не миємо вікон, бо дощ такий, що одразу захлапані, — каже 26-річна Марта з Варшави.
Разом із двома дівчатами з Вінниці та Хмельницького їдемо до її родини ночувати. Поляки розбирають чотири автобуси українських паломників. Марта мешкає з батьками, сестрою, двома братами та кішкою в чотирикімнатці. Мають два автомобілі. Одним батько зі старшим сином виїхали на дачу, щоб гостям було вільніше. Дорогою Марта розповідає, що працює вихователькою в дитсадку. Отримує тисячу злотих, це 2,5 тис. грн на місяць. Минулого літа їздила з трьома приятельками в Україну.
— Львів сподобався, а в Криму сірі страшні будинки. У Сімферополі в готелі відмовили поселити, ще й накричали, бо ми говорили не російською, а англійською.
Удома зустрічає з готовою вечерею 47-річна Барбара. Її чоловік працює електромеханіком, а вона дивиться за дітьми в одній із родин. Знає кількох українок, які теж так заробляють.
— У нас не люблять ваших жінок, бо вони відбирають у польок роботу. За хатню роботу й догляд за дітьми їм платять 15 злотих (38 грн. — "ГПУ") за годину. Про те, щоб відбивали наших чоловіків, не чула. Мені тільки порядні траплялися. Одна щодня телефонувала чоловіку в Україну й весь час тужила. Але вийти за поляка заміж українці вигідно. Отримує право жити в Польщі. Одна була тиха, а після одруження закрутила бізнес. Відкрила кілька продуктових магазинів, ганяє машиною, а її чоловік дома сидить.
Питає, чи правда, що в нас досі стоять пам'ятники Леніну. Українським президентом називає Лукашенка.
— Помаранчева революція зробила у вас вибух, як у нас — "Солідарність". Але Ющенко був невигідний, тому його отруїли. Про Тимошенко знаю, що вона несправедливо ув'язнена в Харківській тюрмі. Перед тим її втягли в якісь афери й усунули від влади. Правди ні у вас, ні у нас немає.
Барбара скаржиться на відсутність роботи, високі ціни, малі зарплати й політику Євросоюзу.
— У школах учать дітей, що Європейський Союз — це добре. Але люди незадоволені. Раніше кожен фермер мав корову, а тепер рідко хто тримає, бо скасували дотації на худобу. Німці утискали наше цукрове виробництво, доки воно занепало, й тепер у нас німецький цукор. Те саме відбувається із суднобудуванням. Німці мають на Балтійському морі порти, тому наші закривають, там велике безробіття. Правда, ремонтують дороги, дають дотації. Але не знаємо, скільки й чи довго це буде.
Наступного вечора зупиняємося у містечку Ополє Любельське за 40 км від Любліна. Гостюємо в родині пенсіонерів. Подружжя разом 45 років. 67-річна Тереза працювала у фірмі, яка в 1970-х постачала до СРСР яблука. Була у відрядженні в Харкові та Москві.
— Торік відвідала могилу святого Піо в Італії. Ходила вільно й згадувала, як нас водили в мавзолей Леніна. Руки треба було тримати по швах і не розмовляти. А як поїхали в Харків, то не мали права нікуди вийти з готелю. Навіть каву там пили, бо це було місто з військовими заводами. А тепер мій онук туди спокійно їде. Учиться на інженера, досвідом із вашими студентами обмінюватиметься. Інший закінчує медичний, стане дантистом й одразу подасться на роботу до Німеччини.
На заробітки поляки їдуть також до Великої Британії, Ірландії.
— Дітей народжують менше, ніж раніше. Почали закривати школи. Наша донька — вчителька фізкультури. Не може набрати годин. Аби прожити, веде гуртки, викладає аеробіку, — розказує 70-річний Тадеуш. Він усе життя працював у місцевому рибному господарстві. — На мене вішали стільки роботи, як іграшок на ялинку. Тепер господарство скоротили в кілька разів, багато кого звільнили. Устиг заробити пенсію, за яку можемо подорожувати. Торік їздили до Львова. Дивує, що українці переходять дорогу, де хочуть. У Польщі за це штрафують на 50 злотих. Це 10 літрів бензину.
Господиня додає, що такі порядки запровадили після вступу до Євросоюзу. Частує полуничним компотом. Хвалиться, що ягоди без хімії, з власних грядок. Мають 12 соток. Колорадських жуків не кроплять — їх немає. Цьогоріч урожай поганий, усе вимокло. На дачу 3 км їздить велосипедом, назад чоловік везе машиною.
— Крім дачі, наш маршрут — у костел. Півміста до храму ходять. Але віра в більшості поляків поверхова, — говорить Тадеуш. — На виборах голосують не за тих, хто за правду, а за тих, які невідомо що обіцяють. Дозволяють аборти, одностатеві зв'язки.
Остання зупинка — в прикордонному Хелмі. На кілька годин заїжджаю до приятельки з Вінниці, яка місяць тому вийшла за поляка. Він працює на сміттєпереробному заводі й отримує 1300 злотих, тобто 3300 грн, на місяць. За 400 злотих у Хелмі можна винайняти однокімнатку. Подружжя живе безкоштовно у двокімнатному помешканні знайомої. Вона тимчасово виїхала до Канади. Мають малолітражну автівку.
— За тутешніми мірками, якщо є власний будинок і машина, то ти — заможний. Багачів у Хелмі кілька, вони мають власні фірми та з десяток працівників. Більшість на заробітках або підробляють у Варшаві. Познайомилася із фельдшером швидкої допомоги, який три-чотири рази на місяць їде на чергування до столиці. За це отримує такі ж гроші, як у Хелмі за місяць. Має четверо дітей і щомісяця виплачує 2300 злотих кредиту за п'ятикімнатну квартиру, — розповідає приятелька.
У Польщі їй поки що все подобається.
3 
1
Коментарі
45