Львів'янин Тарас Скальський, 30 років, торік побував у Болівії, що в Південній Америці. Відвідав шахту з видобутку олова, срібла та інших металів у містечку Потосі.
— Тільки на початку шахти можна йти у повний зріст. Під ногами — вода. Подекуди доводилося пролазити напівлежачи, — розповідає.
На цій найстарішій 300-річній шахті працюють лише чоловіки. Жінки продають поблизу сувеніри зі срібла.
— Місцеві шахтарі працюють по 12 годин у жахливих умовах. Світло в шахті є тільки при вході. Вагонетку штовхають вручну. Тижнева платня гірника становить у середньому 8 доларів. Шахтарі майже нічого не їдять. Жують листки коки, які тонізують і допомагають швидко відновити сили.
Тарас побував на найбільшому в світі соляному озері, площею понад 12 тис. кв. км.
У сезон дощів, із жовтня по березень, озеро наповнюється невеликою кількістю води. Тоді схоже на велетенське дзеркало. У спекотний сезон висихає. Товщина покладів сягає 10 м.
— Озеро нагадує пустелю. Його можна об'їхати лише за кілька днів. Сіль така тверда, що здається, ніби під ногами асфальт. На смак — звичайна кухонна. Досвідчені водії екскурсійних автобусів завжди беруть кілька каністр із бензином. Бо траплялося, що люди вирушали на екскурсію самі та збивалися зі шляху. Блукали, доки не помирали від виснаження та спраги.
Тарас заходив до місцевого готелю біля озера. У його номерах столи, стільці, ліжка, підлога та басейн — із солі.
— Ліжка з соляних блоків добре тримають тепло, і вночі на них жарко.
2 
1
Коментарі