Ексклюзиви
Вівторок, 22 жовтня 2019 06:05

"Підкручував годинник, аби робітники довше працювали"

Автор: Анна БАЛАКИР
  На території колишньої текстильної фабрики у польській Лодзі відкрили торговельно-­розважальний центр ”Мануфа­ктура”. Його щороку відвідують 18,5 мільйона людей
На території колишньої текстильної фабрики у польській Лодзі відкрили торговельно-­розважальний центр ”Мануфа­ктура”. Його щороку відвідують 18,5 мільйона людей

— Батько гостював у мене три тижні. Постійно мав куди піти і що подивитися. А побаченої червоної цегли, казав, вистачить на ціле життя, — розповідає Ольга Легчиліна про польську Лодзь. Три роки тому з дитиною та чоловіком переїхала сюди із Херсона. Працює в туристичній галузі.

До Лодзі — 2 години автобусом від Варшави. Це третє за населенням місто. Не схоже на інші польські. Впадають в око широкі вулиці й просторі площі, сучасна архітектура й червоні стіни колишніх фабрик. Одні — відновлені, решта чекають на реконструкцію.

— До 1820-х Лодзь була сільськогосподарським містом, розказує гід 60-річна Анна Джевецька на території колишньої фабрики. Її перебудовують під офісно-розважальний центр. Стоїмо на оновленій площі біля старого преса завбільшки з невеликий трактор. Його використовували у виробництві технічних тканин. Тоді в пошуках місця для великих підприємств звернули увагу на Лодзь. Була для цього зручною. Має ліси і 19 річок. Останні важливі для текстильної промисловості. Сюди приїжджали охочі відкрити бізнес, поставити фабрику.

— Понад 150 років Лодзь жила за рахунок текстильної промисловості. Сьогодні всі фабрики не працюють. Занепали у 1990-х. Не відповідали потребам часу. Були завеликі, їх дорого утримувати, — розповідає 41-річний Томаш Коралевський, директор Лодзької туристичної організації. — Вирішили давати їм нове життя і функції. При цьому максимально зберегти архітектуру. Це називається ревіталізація.

Спершу переробили стару пожежну частину під офісний центр. Потім французька фірма на території фабричної імперії Ізраїля Познанського відкрила торговельно-розважальний центр "Мануфактура". Його відвідують 18,5 мільйона людей щороку. В інших старих фабриках стали виникати готелі. Теплову електростанцію переобладнали на центр науки й техніки з планетарієм. Але зберегли устаткування, щоб показувати виробництво електрики.

У суботу на під'їзді до комплексу "Мануфактура" утворюється затор.

Дорогою від паркінгу минаю потік людей із пакетами й морозивом. На ринку завбільшки 4 га — фонтани й лавки. Площа оточена колишніми цехами. Сьогодні в них магазини одягу, ресторани, центр сучасного мистецтва. На даху — басейн із скляними стінами та підлогою, що дозволяє розглядати краєвид. Комплекс займає територію 38 футбольних полів.

У ХІХ ст. тут була гігантська текстильна фабрика підприємця Ізраїля Познанського.

— Він мав комплекс неповноцінності. Про його жадобу до грошей ходять легенди, — розповідає Ольга Легчиліна. — Нібито хотів викласти підлогу 10-рубльовими монетами. Написав лист російському царю, чим краще класти догори — гербом чи портретом імператора. Той наказав — ребром, щоб ні по тому, ні по тому не топтатися. На цьому ідея й зупинилася. Також розказують, що підкручував годинник на фабриці, аби робітники довше працювали.

Проходимо повз каси кінотеатру, через непримітні двері — й вузькими сходами піднімаємося в Музей фабрики. Експозиція починається з гілочки бавовни. Далі — весь процес виробництва. Гід вмикає ткацький верстат. Машині 140 років. Вона голосно й ритмічно стукає. Рамка з нитками ходить туди-сюди.

— Одночасно в цеху працювали до 4 тисяч машин, по 16 годин, — каже гід. — Працівники втрачали слух, боліли суглоби на ногах, бо постійно стояли. Мали запалення очей — тут був густий пил. Працювали діти 13–14 років. Тільки вони могли залізти в деякі місця машини й почистити.

У Лодзі скрізь зустрічаю будівлі з червоної цегли — фірмової ознаки міста.

— Тут знайшли підходящу для цегли глину, — розказує гід Анна Джевацька. — Моя бабця жила в тогочасній кам'яниці. Стіни були завтовшки 1,5 метра. В коморі так холодно, що не потрібен був холодильник. 1945 року поряд розірвалася бомба. Стіни вціліли. І досі стоять.

Неподалік центру міста починається квартал двоповерхових довгих будинків червоного кольору. До них переходять дорогу молодята зі свідками й фотографом.

— Тут популярне місце для весільних фотосесій, — пояснює Пьотр Мілек.

Район "Ксенжи Млин" — комплекс колишніх текстильних фабрик. Його збудував найбагатший фабрикант Польського Королівства німець Кароль Шайблер у 1820-х. Окрім виробничих приміщень, збереглися червоні будівлі складів, пожежна частина, лікарня, школа. Комплекс хочуть внести у список ЮНЕСКО.

Частина приміщень — після ревіталізації. Тепер у них офісні центри й готелі. Почали відновлювати житлові будинки. Тут буде дороге й престижне житло зі зручностями. Людей на час робіт переселяють у відремонтовані кам'яниці в центрі. Потім вони можуть сюди повернутися. Але найбідніші на це не погоджуються, бо доведеться більше платити за комуналку.

У 1990-х без роботи опинилися працівники фабрик. Безробіття сягало 25%. Багато виїхали до Варшави, Німеччини та Англії й не повернулися.

— Люди пішли у сферу обслуговування — готелі, заклади харчування. Виникли невеличкі родинні фірми одягу, що могли легше пристосуватися до потреб ринку. Наприклад, марка жіночого вбрання "Моннарі" має крамниці по всьому світу, — говорить Пьотр Мілек. — Молодші знаходять себе у ІТ-сфері. В Лодзі збирають техніку "Бош", "Сіменс", комп'ютери "Делл". Місто в самому центрі країни. Тому навколо багато складів, що дають робочі місця.

Сьогодні безробіття становить менше 5%. Середня зарплата — 4,6 тис. злотих — майже 30 тис. грн.

Центральна вулиця Пьотрковська — одна з найдовших у Європі, 4,2 км. Обабіч стоять старі будинки колишніх фабрикантів.

— С нас раньше смеялась вся Польша. Мол, мы — город одной улицы, — каже В'ячеслав Яцевич, років 40 на вигляд. Він власник турфірми і шкільний учитель релігії. У 1990-х переїхав до Лодзі з Білорусі.

Близько 19:00 Пьотрковською повз освітлені вікна ресторанів походжають компанії. Часом проїде таксі чи поліція. Для решти машин рух обмежений. Лише вранці до 11:00 можуть доставити продукти в заклади. Таких на Пьотрковській — понад 100.

— Раніше Лодзь була містом барів. Приїжджали люди навіть із Варшави, — розказує В'ячеслав.

Мешканці Лодзі ходять у ресторан щонайменше раз на тиждень. Люблять відзначати родинні події. Незаможні замовляють для гостей одну страву і по келиху шампанського. За решту кожен платить сам.

За Пьотрковською, біля великого оглядового колеса, заходжу в ресторан "Старий ринок 2". Зали оформлені в довоєнному стилі. У меню популярні польські закуски. Їх осучаснили. Смалець зі шкварками присмачили яблуком. Тартар із сирої яловичини за 36 злотих (230 грн. — ГПУ) приправили домашніми маринадами, подають із грибним кетчупом і маринованими пелюстками троянд. На перше пропонують лодзьку "заливайку". Суп готують на житньому заквасі. Кладуть картоплю й гриби. У "Старому ринку 2" також додають кров'янку і копчений сир.

— У Польщі щороку з'являється тисяча сортів пива. Ми за 11 років існування вигадали 200 назв. Відомі дивними смаками — пиво з оселедцем чи із хріном, — каже власник невеликої броварні "Національна пивотека" Міхал Бжежкевич.

Приносить келих із темним пивом — "Баутським портером". Має яскравий солодкий присмак темного квасу.

— У ньому кілька місяців плавала порізана бочка з-під хересу, — каже. — Це дає копчений, солодкий або фруктовий присмак.

Маємо пиво по 200 злотих (1,3 тис. грн. — ГПУ) за пляшку. Воно стояло по черзі у трьох бочках. Потім ще настоювалося три роки. Тому стільки коштує.

18 мет­рів зав­ви­шки ростуть дерева у пальмо­вій галереї Лодзі. Деяким — більше 130 років. Належали фабрикантам та царським чиновникам.

Горілка на слимаках виводить каміння

Під офісно-розважальний комплекс "Конесер" перебудували колишній горілчаний завод у Варшаві. Розташований на правому березі Вісли у районі Прага.

Завод звели наприкінці ХІХ ст. Тоді це була територія Російської імперії. Виробництво заснували, щоб забезпечити військо алкоголем. Тут винайшли найпопулярніші польські горілки. 1927-го — "Люксусову", через рік — "Виборову". У червні торік відкрили Музей польської горілки.

— Традиційна горілка може бути лише з жита, пшениці або картоплі, — розказує Кароль Карасевич. — 90 відсотків польських горілок роблять із зерна. Картопля дорожча, складніша у вирощуванні та зберіганні.

— Спершу горілку використовували як лікувальний засіб від застуди, для вибілювання шкіри від веснянок. Настояною на слимаках виводили каміння з нирок, — підходить до банок, які можна повернути і прочитати рецепт горілки на якусь хворобу — тахікардію, отруєння, тиск. На інтерактивному табло можна самому зібрати горілку з різних складових і дізнатися, від чого буде помічна.

— Не варто подавати напій із морозилки, — застерігає Кароль. — Найкраще відчувається його букет за 6–8 градусів тепла.

Зараз ви читаєте новину «"Підкручував годинник, аби робітники довше працювали"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода